Прокляття в його тілі

Частина перша. Сем. Розділ шостий

Початок

— Ні...

На більше мене не вистачило, адже все, що крутилося в пам'яті, — це спогади про побитого до напівсмерті Сема. Його голова була розбита, з рота лилася (навіть не текла) кров і, здається, у цій бордовій калюжі валявся його зуб. Згадалося, як я розлютився, побачивши, що зробили із ним, з єдиною людиною, яка мала хоч якесь значення у моєму житті. Доля точно вирішила познущатися з мене, але нічого, зовсім скоро я мав вирушити до нього. І в той момент, коли у вухах все ще жалобним дзвоном лунали слова медсестри, мені дійсно цього захотілося. Я звик до самотності, але Сем зумів показати, яким може бути життя, наповнене іншою людиною, і, хай йому грець, воно мені сподобалося. Клятий образ крутого хлопця будувався на тому, щоб достигнути досконалості у свої самотності, бо тільки так ніхто не зможе мене поранити. Та ось до чого все дійшло. Придурок-Сем виявився настільки недолугим, що навіть прожити до повноліття не зумів. Я змушував себе так думати, але не міг, адже насправді був зовсім іншої думки про нього. Скільки його пам'ятаю, а Сем був найрозумнішим та найсміливішим з усіх, кого я знаю. Він був навіть сміливішим за мене, у якого хоробрість частіше за все межувала із відвертою дурістю.

І поки я продовжував перебувати тут, на цій клятій землі, то збирався пам'ятати його вічно сумну посмішку, якою він усміхався іншим, і ту щасливу, яку бачити міг тільки я. Вперше Сем посміхнувся мені не за найприємніших обставин. Він був нещасним новеньким, який перейшов у наш клас. Безглузда зачіска з поголеною потилицею, яку з незрозумілих мені причин так сильно любили корейці, стисла постава, надто ідеальний прикид, ніби він перед виходом цілу годину прасував його. Вигляд того самого хлопця, який з першого погляду дає зрозуміти, що готовий стати цапом-відбувайлом. Тоді і я ще був повним кретином, що мріяв покрасуватися перед однокласниками, принизивши чергового зазнайку, але все ж таки щось у новенькому було особливе. Мабуть, усьому виною послужили його пронизливі темно-карі очі, якими він зверхньо дивився на кожного місцевого хулігана. Ладен поспорити, що саме цим він їх і дратував до нестями. Дивлячись на них, Сем продовжував здаватися всього лише тендітною дитиною, яку запросто можна було викинути з класу, а ще краще — заштовхати у сміттєвий бак за школою, але при цьому в його очах було стільки сміливості та гордовитості на адресу всіх сильніших за нього недоумків, що з часом я став дійсно захоплюватися цим хлопчиськом. Наш міцний, але таємний зв'язок зародився того дня, коли бідолаху Семмі все ж таки запхали у сміттєвий бак. Сталося це після уроків. Він не дав списати одному з наших хуліганів, через що той не склав важливий тест. Я користувався популярністю у місцевого бидла, тому коли поспішав після школи на майданчик, вони з огидними посмішками запропонували мені «зацінити офігенне видовище». Клянуся, я б від душі посміявся, побачивши ноги, що стирчать з купи сміття, але це зовсім не здавалося смішним, коли справа стосувалася Сема.

— Догрався, нікчемо, — сказав я йому при них, а коли вони пішли, витяг із бака.

Він постав переді мною весь у смітті, заплаканий та тремтячий від пережитого жаху. На його щоках виднілися червоні сліди від побоїв. Воістину жалюгідне видовище, чесно кажучи. Він сховав обличчя у долонях, а я прибрав їх, сказавши, що вони брудні. Тоді Сем глянув на мене, як на ідіота, і відповів, що вже й так весь брудний. Я відвів його до себе додому. Моя мати тоді ще не так сильно пила і навіть ходила на роботу, тому ми з Семом лишилися наодинці. Я провів його до ванної кімнати, де набрав цілу ванну теплої води. Він соромився роздягатися переді мною, що тоді мені здалося досить милим, хоча я й скривив незадоволену фізіономію, якось обізвавши його. Зрештою, Сем сидів у теплій воді, а я обробляв його обличчя. Як я вже помітив, він відрізнявся крайньою проникливістю, тому одразу ж спитав, хто в домі п'є, пояснивши це тим, що встиг розгледіти на комоді у вітальні недопиту склянку з янтарною рідиною, а ще побачив біля умивальника пігулки від похмілля. Моя мати завжди приймала їх перед дзеркалом, поки вмивалася. Мабуть, бачила свою опухлу пику і якомога старанніше намагалася врятувати ситуацію.

Нічого на це не відповівши, я провів із Семом повчальну бесіду, запропонував навіть дати пару уроків самооборони, а він лише з тією самою одвічною прикрою посмішкою відповів, що віддає перевагу розуму.

— Так, він дуже тобі допомагає, — сказав я, кидаючи Семові речі в пральну машинку.

По-справжньому він усміхнувся мені ближче до вечора, коли сидів у моїй спальні та в моїх речах, що були йому трохи завеликі. Просто дивився на мене своїми вдячними очима та щасливо посміхався. Напевно, ми були схожі на справжнісіньку солодку парочку, але обидва вважали один одного братами, яких все життя не вистачало. Мені ж, до речі, вперше сподобалося про когось дбати. До зустрічі з Семом я намагався робити це зі своєю матір'ю, але вона моєї турботи не потребувала.

З того часу ми таємно дружили. Точніше сказати, просто були один в одного. Не обмінялися номерами телефонів, не гуляли після школи не сиділи разом за обідом, лише зрідка розмовляли на перервах та постійно посміхалися, коли перетиналися поглядами. Через це я мало не втратив свою репутацію, коли хлопці вирішили, що ми закохані. І я всією душею ненавидів себе за те, що на той момент репутація мені була набагато дорожчою за Сема. Коли ми зустрінемося на тому світі, я обов'язково перепрошу в нього, тільки от навряд чи потраплю туди ж, куди й він.