Прокляття в його тілі

Частина третя. Акіра. Глава сьома

Родина, в якій немає місця постороннім

Отак я й докотився до того життя, яке ніколи б собі не побажав. Намагаючись заглушити душевний та фізичний біль, таємно зустрічався з Осом, якого, доречі, звали Оскар. Ми навіть трохи потоваришували, і він розповів, що підсів на наркотики, коли померла його мати. Не знав, як упоратися із втратою, от і вдався до такого способу розслабитися. Тоді я подумав, що коли раптом помре моя матуся, то мені буде де жити, а тим часом я тусувався то в братів Андерсон, то в Акіри. Кілька разів навіть заночував у Дана. Виявляється, він жив зі своєю дівчиною Амелією. Ми із нею навіть порозумілися, вона сказала, що я схожий на безпритульне цуценя, і якби я був ним, то вони неодмінно залишили б мене у себе.

Коли Дан пішов кудись по своїх важливих бандюкових справах, ми залишилися наодинці. Амелія була неймовірно приємною особистістю, і я не мав уявлення, що вона знайшла в цьому гопнику. Тоді вона замріяно відповіла, що любить таких хлопців, з якими не страшно ходити по вулиці. А втім, з нею він поводився цілком мило, і якби мені не довелося знати Дана з іншого боку, то я ніколи б не повірив, що він був ватажком таких відбитих наволочів, як «Червоний хрест». Вона, до речі, нічого не знала щодо того. чим промишляла банда її хлопця.

— Його звуть Богдан, — сказала мені якось Амелія, розігріваючи його улюблену яєчню, — російською мовою це означає «даний Богом», — Амелія закохано посміхнулася, вона, здавалося, до нестями кохала Дана. А я лише подумав, що його послало само пекло. — А ти зустрічаєшся з кимось? Точно зустрічаєшся, за тобою дівчата напевно натовпами бігають. Такий гарненький.

Мене втішила думка, що навіть у такому огидному стані я все ще залишався вродливим.

— Ні, зараз ні... та мені й не треба, — я з апетитом простежив за тим, як вона подала мені яєчню.

— Закоханий у когось?

— Так.

— Як я розумію, це не взаємно?

— Взаємно... Довга історія, якщо чесно.

Загалом, як виявилося, довкола були щасливі всі, окрім мене. До того моменту навіть почало думатися, що я був найнещаснішою людиною на всьому білому світі. Не залишилося сил рухатися далі, не залишилося сил сподіватися на щось, навіть на якнайшвидшу смерть.

Я почав заявлятися на збори під не минулою дією героїну, дедалі більше зближувався з Оскаром й остаточно загруз у своєму єдиному порятунку. Але навіть його в мене спробували забрати. Це сталося, коли в спробі отримати більш довгий «прихід» я ненароком передознувся. Сталося це на черговій спільній вечірці, все в тому ж туалеті, де нас з Оскаром було простіше простого знайти, ось тільки ми були вже настільки безрозсудними довбнями, що й попастися не боялися.