Прокляття в його тілі

Частина третя. Акіра. Глава вісімнадцята

Vent'anni

Незабаром ми переїхали з нею на околицю міста, де Мія зняла нам невеличкий будинок. Наші стосунки, як і раніше, залишалися суто дружніми, та я розумів, що її це навряд чи робило щасливою, тож був готовий будь-якої миті знову опинитися на вулиці. Однак ми жили душу в душу. Мія не дошкуляла мені всіма цими романтичними штуками, а я намагався вдавати, ніби не хотів бачити на її місці Зака. Саме моє болісне кохання до нього, як не дивно, і послужило моїм порятунком від героїнової залежності. Я щоразу згадував, скільки ж всього накоїв під наркотиками, уявляв, як би Зак був засмучений, якщо побачив мене таким нікчемним. Якби не кохав його так сильно, то давно здався б. Міїна заслуга в цьому теж була: вона постійно піклувалася про мене, з цікавістю слухала про наші із Заком стосунки. Бачив, що вона ревнувала, але в той же час її явно надихало моє міцне кохання. Акіра приходив до нас практично щодня, часто приводив із собою Дана та братів Андерсонів, а ще я потоваришував із братом Мії, котрий виявився дуже непоганим хлопцем. Під кінець життя мене оточили справді хороші люди. І я, як мені здавалося, сам став кращим, сильнішим та навіть навчився радіти кожному прожитому дню. Повернувся до скейту, нехай навіть і не сподівався зайнятися ним професійно, а ще спробував освоїти серфінг. Як й очікувалося, до нього в мене теж був талант.

Я міг би навіть сміливо сказати, що добре провів свої останні дні, якби вони не затяглися на півтора роки. Півтора клятих роки я прожив із лайном, яке встиг накоїти за ті «два місяці». Це була спонтанна ремісія. І саме тоді, коли дізнався про неї, повернувся колишній я, що прогнив ненавистю. Усього за пару місяців життя мені вдалося зруйнувати все, що тільки можна було, стати своїм найлютішим ворогом і просто найнікчемнішою людиною на всьому білому світі, щоб зрештою протягнути ще півтора довбаних року. Весь цей час міг бути разом із Заком, а не страждати від нерозділеного кохання. Деколи навіть замислювався над тим, щоб повернутися до героїну, але щоразу, як ця думка долала мене, брав дошку та йшов на улюблений майданчик. Знаєте, я до останнього сподівався, що побачу там Зака, але його жодного разу не було. А чого я, власне, хотів? Він точно за ці роки знайшов собі когось. Можливо, навіть одружився.

Того дня мені виповнилося двадцять років. Другий ювілей, ось тільки на нього я зовсім не чекав. Раніше планував, що в цьому віці вже буду відомим у всьому світі, але, здається, збирався закінчити забутою висхідною зіркою, просто ганяючи на дошці і нікого більше не дивуючи. Усі мої колишні друзі по скейту вже давно пробилися у справжній спорт, а я, котрий був талановитішим за них усіх, залишився в цьому нікчемному місті, залишився майже ніким у світі спорту. Зате живий, сказав би будь-хто інший, але не я. Життя не мало жодного сенсу, якщо найпотаємніші мрії так і залишилися мріями. Іноді мені снилася вершина, на якій я вихвалявся своїми кубками та постійно давав інтерв'ю, в яких розповідав про те, як мій хлопець підтримує мене. Краще б снилися кошмари, ніж ці соплі.