Прокляття в його тілі

Частина друга. Зак. Розділ восьмий

Жага до життя

Я пішов на цей звірячий крок, зрадив себе та людину, в яку починав закохуватися. Мені не було виправдання, проте я й не шукав його. Втім, вважав, що мав достатньо причин для того, щоб перетворитися на чудовисько. Все почалося з моєї матері, котра жодного разу не сказала мені доброго слова, а закінчилося тим, що свої останні дні життя я проводив із психічною травмою та зірваною нервовою системою. Я перебував на тій стадії розпачу, коли ладен був опуститися на саме дно, аби остаточно зненавидіти своє існування.

Мені довелося скористатися саме Заковим тілом ​​ще й з тієї причини, що я йому теж подобався, а отже, мій вчинок не був настільки жахливим, якби я зробив цей з кимось, хто мене не знав. З одного боку так ставало лише гірше, але з іншого — хіба в душі Зак не хотів мене?

Маячня це все. Цілковита брехня, щоб його. Не було мені вибачення; і зрозумів це, на жаль, лише тоді, коли все закінчилося. Побачив, наскільки Зак був розчарований, наскільки велику травму завдав йому. Він довірився мені, а я використав його. Гадки не маю, що за диявольська пелена накрила мій розум кількома хвилинами раніше, коли я знущався з нього, але вже нічого не вдієш.

Тремтячий Зак застебнув свою форму і, відштовхнувши мене, впав на коліна. Він не вимовив жодного слова з тих пір, як я роздягнув його, тому я пішов сам, так і не дочекавшись, поки він мене прожене. Не було жодного сенсу в тому, щоб перепросити або ще щось. Це виглядатиме просто смішно.

— Гей, Биче! Заглянь-но туди, я нагнув твого бойфренда, — я підійшов до Бика й захотів видавити самовдоволену усмішку, проте не зміг.

Чекав, що він кинеться до нього або наб'є мені морду, адже саме цього я заслуговував, але натомість покидьок залився жовчним сміхом та поплескав мене по плечу:

— Не думай, що так від тебе відстануть, але ти явно на вірному шляху, принцесо.

— Дозволяєш усім ґвалтувати його?

— Тільки тим, хто його зламає. Ти, певно, не такий вже й безнадійний, якщо Зак не зміг впоратися із тобою.

Нічого не відповівши, я пішов. Мені стало гидко й бридко. Від себе, від них, від місцевих порядків. Зайшов за ріг, сів на траву, де Зак набив мені татуювання, й знову розплакався. Серце билося з шаленою швидкістю, наче ось-ось раптово зупиниться, та краще б так і сталося, адже мені здавалося, що я зараз з глузду з'їду. Після слів Бика мало полегшати, однак цього не сталося. Я раптово зрозумів, що Зак геть не чинив опір. Спочатку він, звичайно, намагався відштовхнути мене, але в той момент переді мною явно з'явився не той Зак, котрий давав відсіч хлопцям у рази більшим за мене. Чому він не чинив опір, хай йому грець? Якби Зак тільки зробив це, впевнений, я б оговтався. Тоді до мене й дійшло, що він зробив це навмисне, дозволив мені скористатися собою, щоб я виправив свою репутацію. Він зробив це так легко, ніби анітрохи не цінував своє прокляте життя. Він допоміг мені ціною наших взаємин. І тільки тепер я зміг зрозуміти, що вони були мені набагато важливіші будь за що. Але вже надто пізно. Я закохався. По вуха втріскався в нього і в одну мить все зруйнував, бо не вмів кохати. Думав, що він нічого не означав для мене, шукав безліч виправдань своєму вчинку, а в результаті просто став не кращим за всіх тих виродків. Знущаючись над тілом Зака, думав, що граю за тутешніми правилами, що в цьому місці ми всі боремося за виживання, і у в'язниці, як на війні, всі засоби хороші. У розпачі я зробив те, що не мав робити. Полегшувала лише думка, що зовсім скоро я обернуся на попіл, і мене більше не турбуватиме Закова доля, але доти не зможу пробачити себе. Рятуючись, невже я справді зміг знищити щось настільки цінне й тендітне, як мої почуття до нього та його довіра до мене?