Прокляття в його тілі

Частина друга. Зак. Розділ двадцять перший

Напрочуд міцне кохання

Я вже казав вам, що після в'язниці розучився міцно спати. Виною тому ще й служили нічні напади. Тупорилий рак раз у раз нагадував про свою присутність у моєму тілі. Я так сильно ненавидів його, що якби він був людиною, то давним-давно прибив би його, проте ця мерзота опинилася за межею всього. Оселилася в мені, наче в якомусь притулку, щодня терзаючи та урізаючи моє життя до того, що від нього залишилося зовсім нічого. Рак знищив усі мої плани на майбутнє, знищив те, заради чого я жив. Можна сказати, що я залишився ні з чим, але в мене був він. Після всього, що я накоїв, Зак зміг покохати мене. Це ж треба.

Цієї ночі я сидів на ліжку, притулившись головою та плечем до холодної стіни, поки мій хлопець міцно спав. У напівтемряві ледве вдавалося роздивитись його безмірно красиві й такі гострі риси. Цей хлопець — він здавався мені дивом, надісланим згори, щоб я хоч якось тримався. Зак став моїм усім, він став найважливішим. Так, не подобалося мені це визнавати, але... навіть важливішим за скейтбординг. Можливо, лише тому, що до справжнього скейту я повернутися більше не міг, а із Заком виходило проводити час навіть при смерті. Коли доля змушує тебе змінити мрію, ти хоч і борешся, але підкоряєшся і змінюєш її, вдаючи, що ніколи вона не мала значення.

— Чому не спиш?

Його тихий, сонний, майже янгольский голос виштовхнув мене з потоку думок, і я трохи смикнувся, дивлячись на нього. Зак потер заспані очі й спробував знайти мене в темряві. Я ж сидів у нього в ногах.

— Милуюся тобою сплячим.

Почулося, як він з усмішкою хмикнув.

— Краще б сам лягав.

— Не спиться.

— Про щось думаєш?

— Постійно. Як тобі вдається спокійно спати після в'язниці?

— Сам не знаю. Можливо, вся справа у тім, що я ще там упокорився зі своєю долею. Нема чого даремно витрачати нервові клітини, — Зак теж сів й погладив мене по плечу. — Ти вже на волі, тобі нема про що турбуватися.

Я кивнув. Часом так сильно кортіло зізнатися Закові у всьому, що я мало не робив це, проте вчасно відсмикував себе від цієї дурної витівки.

— Хочу все життя провести разом із тобою, — нарешті пробурмотів, притискаючись до нього й утикаючись чолом йому в плече. Зак ласкаво погладив мене по хребту крізь футболку.