Прокляття в його тілі

Частина перша. Сем. Розділ десятий

Солодкий смак помсти із солонуватим присмаком крові у роті

Після зустрічі з Джоном Андерсоном мене не залишало почуття власної жалюгідності. Отримавши шанс помститися, я виявився абсолютно нікчемним. Щодо нього, то його «заспокоївся?» звучало до сміху принизливо. Він тримав мене за якогось малолітнього бовдура, которий розплакався у найвідповідальніший момент. Загалом, сімнадцятирічний хлопець для багатьох і був зовсім ще дитиною, але кожна поважаюча себе людина в моєму віці вважає себе вже зрілою, навіть якщо живе з батьками під одним дахом. А коли сімнадцять років — останній рік твого життя, то цілком можна прирівняти себе й до старигана, що прожив десятки років. Адже коли смерть вже стукає у двері, то нічого не залишається, окрім як хизуватися мудрістю прожитих років. Ось і я вважав себе всевидячим оком, найрозумнішою людиною на всьому білому світі і, зрештою, тим, хто повинен відновити справедливість. Семова смерть не мала статися раніше моєї, тому я сміливо вирішив — будь-що-будь, але я помщуся проклятому Джонові Андерсону та всій його клятій шайці. Лежачи на дивані своєї дівчини та міркуючи про покійного ліпшого друга, я був готовий вбити за нього і сісти за ґрати на решту своїх днів, бо навіть це краще, аніж стирчати тут та відчувати на собі співчутливий погляд Рейни.

Знаєте, я навіть у напівдрімоті почав продумувати план помсти, правда, потім думки змішалися в якесь недолуге марення таємних бажань. Майже заснувши, бачив, як узяв в руки автомат та й розстріляв кожного з цих покидьків. Це надто просто для плану помсти, проте ефективно. Однак у цій справі потрібне щось сильніше, щось, що задовольнило б ненаситну жагу крові. Вранці ж мене розбудила думка, що навіть за найбільшого бажання ось так легко з усією бандою не впоратися, тому я вирішив поки що зупинитися на одному Джоні Андерсоні. Слідом зрозумів, що пістолет дійсно не завадить, ось тільки стріляти я не вмів. Проте це все можна легко виправити — Джейд нерідко хвалилася колекцією зброї свого батька. Мені лише потрібно дістати хоча б один пістолет за допомогою її старшої сестри, а далі справа за малим — навчитися цілитися. На щастя, з влучністю в мене все було добре, і якщо стрільба бодай трохи схожа на спробу попасти м'ячем у баскетбольне кільце, то шансів швидко приловчитися в мене достатньо.
Навіщо мені здався пістолет, спитаєте ви? Просто здалося, що ті, хто добре розмахують кулаками, звикли до того, що можуть будь-кого забити до смерті, проте чи так гарна вулична шайка в рукопашному бою, коли на неї націлено дуло? Чи, наприклад, зможе Джон Андерсон хоч раз пнути мене, якщо я прострілю йому ногу? Думка про те, що цей покидьок корчитиметься від болю і триматиметься за закривавлену гомілку настільки надихнула, що наступної ж ночі я нарешті переспав із Рейною. Потрібно мені це було, аби задобрити її та вмовити роздобути батькову зброю.