Прокляття в його тілі

Частина третя. Акіра. Глава дев'ятнадцята

Ввіряючи свою мрію іншому

Наступного ранку сподівався, що все обійшлося. Взагалі останнім часом мені тільки й залишалося, що вірити ув краще, абсолютно ігноруючи усі проблеми довкола. Так було набагато простіше, та й мою надію підтримувало те, що коли мене знову здолав кашель, крові не було. Тому я одразу взяв скейт й помчав на майданчик. Звичайно, я не збирався йти до лікаря. Якщо це справді був рецидив, то я все одно помру, а якщо ні, то й сенсу у допомозі Дікінса не було. Набагато важливіше навчити Олівера справжнім трюкам. Він був не таким, як я, котрому все давалося напрочуд легко, Оліверу доводилося витрачати багато часу та сил, аби відточити свої навички. І як би я не хотів опинитися на його місці, в ролі тренера викладався на повну. Немов цей безглуздий хлопчисько з не менш безглуздою пов'язкою, що здавлювала йому чоло, був моїм сином.

— Зніми цю хрінь з макітри, дратує, — пирхнув я, спостерігаючи за тим, як бідолаха Оллі щоразу рив носом землю при спробі успішно виконати «Міллер фліп». Йому я навчився ще в одинадцять років, зламав тоді двічі руку, але майстерно виконав його на своїх перших змаганнях. І я хотів того ж від Олівера, хай він хоч у реанімацію потрапить, аби тільки навчився. Таким був справжній скейтбординг, а цей пацан все боявся зайвий раз впасти.

— Хіба вона не виглядає круто? — спитав він, лежачи на спині та намагаючись перепочити.

— Ніхрена з того, що ти виконуєш, не виглядає круто. Поки ти боїшся щось зламати, в тебе нічого не вийде. Ти не мусиш нічого боятися, розумієш?

— Я не настільки одержимий скейтом, як ти, — він акуратно спробував мені заперечити, чим ще більше розлютив. Такою ганчіркою був, що навіть захотілося врізати.

— Тоді тобі нема чого робити у скейтбордингу.

Олівер зніяковів. Здавалося, під моїм тиском він був готовий розплакатися, а я певною мірою навіть цього й хотів. Він мав второпати, що олімпійські ігри — не жарт, і не правда це, що головне участь, а не перемога. Втіха для невдах, не більше. Готуватися до змагань треба або з метою перемогти, або не готуватися зовсім.

— Пробач.

— Не вибачайся. Піднімайся й продовжуй.

— Можеш... — Олівер знову дратівливо зам'явся, — показати, як ти це робиш?

Мені здалося, чи він засумнівався в мені?Хоча, можливо, я був просто занадто злий на нього. Без вагань я взяв свій скейт та підійшов до рампи, біля якої лежав Олівер. Завдання було найпростішим — забратися якомога вище на вигин рампи й зробити сальто. І незважаючи на те, що технічно зробити це було простіше простого, в очах потемніло. Однак мені пощастило настільки сильно злякатися облажатися перед хлопцем, якого я тренував, що трюк вдався на ура. Легкі стиснуло, але я не подав виду, вказавши Оліверу на рампу.