Прокляття в його тілі

Частина третя. Акіра. Розділ третій

У відчайдушній гонитві за примарною мрією

Вони серйозно влаштовували вечірки у подібних місцях? Вулицею зі знаменитого «Шерлока Голмса» жителі звали найбільший наркопритон у місті. А все тому, що довгий час поліція не могла розгадати його місцезнаходження, і лише одному приватному детективу це вдалося. Загалом, так підвальне кубло отримало цілком пристойну назву. Але подейкують, що то лише міф, і насправді поллі самі накрили його. Проте ось вже кілька років поспіль вони намагалися його прикрити, але в народі кажуть, що це місце до рук прибирала якась важлива шишка, тож відтепер наркомани могли бути спокійні. До речі, я чув, що потрапити туди не так вже й просто.

У мене навіть не виникло думки про те, щоби не прийти. Все ж таки залишки цікавості та любові до ризику залишилися. Варто визнати, ці виродки добряче розбавили мої сірі будні та дали безліч причин якнайменше згадувати Зака. ЕНе хотілося цього визнавати, але якби минулого вечора Джон Андерсон не знайшов мене, то я б напевне збожеволів від туги.

Бейкер-стріт виглядав як пересічне підвальне приміщення, на яке ніхто ніколи б не звернув уваги, проте всередині відкривався справжнісінький дивовижний світ. Там стояв запах трави та інших наркотиків, з якими я знайомий ще не був. Гучно грала музика, на вході стояла охорона. Так, місце дійсно оберігалося кимось згори, раз без сорому притон зважився виглядати схожим на дорогий нічний клуб.

Рівер схопив мене за рукав і потяг за собою. Без нього мене б не пустили, чужих звідти просто викидали.

— То ви тут місцеві?

— Багаті дядечки люблять, коли на них працюють банди. Ми збираємо для них інформацію, а вони натомість підганяють нам усілякі ніштяки. За щось дорожче й справи їхні вирішити можемо.

— Які ще справи?

— Зайнятись кимось. Сам розумієш. — Я все більше переконувався, що їхнє поняття «ми не вбивці» було надто розпливчатим. Рівер підійшов до столу з доріжкою кокаїну та подивився на мене: — Вживаєш?

— Ні. Я колишній спортсмен, тож такою поганню не цікавлюся.

— А дарма, очманіти як розслаблює.

Він опустився до білого порошку, після чого стало зрозуміло, що мені більше в Рівері супутника не знайти. Я озирнувся. Усі ці хлопці були бандитами, а дівчата — їх подружками чи просто повіями. Банда «Червоний хрест» уявлялася мені крутими мужиками на байках, а за підсумком виявилася зграєю малоліток із вітром у головах. Я ж мав бути таким самим, але вже давно розмірковував наче стариган.