Прокляття в його тілі

Частина третя. Акіра. Розділ четвертий

Свій серед чужих

Ноги не слухалися, однак я все ж таки змусив себе дійти до ванної. Не хотілося навіть дивитись у дзеркало, тому одразу пішов в душ. Знявши вчорашній одяг, який пропахнув потом, наркотиками та випивкою, залишився повністю оголеним під струменем теплої води.

Подібні витівки, як учорашня, ніколи не стали б для мене приводом почати соромитися, адже я завжди був досить безсоромним, тоді чому ж так сильно бентежився, коли справа стосувалася Зака? Мабуть, мої перші почуття й справді виявилися надто сильними, надто незвичними і водночас боляче дратуючими, адже відтепер їх сміливо можна було назвати нерозділеними. Я навіть злився на нього за те, що Зак кинув мене одного вмирати. І якщо вже покинув, то чому й досі не спробував відшукати, щоб повернутися та дозволити померти у себе на руках? В нього ж був мій номер. Ми обмінялися ними, коли Зак вперше збрехав, що має до чогось там підготуватися. Сказав, подзвонить, як закінчить. Хоча, мабуть, він вже давно видалив мій номер, поки я страждав по ньому та давився сумнівними пігулками, аби тільки побачити його образ. Варто зауважити, що та дурь дійсно закружила мені голову. Бачилося під нею все в надто яскравих кольорах, у яких переважали синій та зелений, і мене це анітрохи не тривожило. Тільки зараз я почав розуміти, що та швидкоплинна ейфорія насправді анітрохи не могла замінити радості та блаженства від існуючих речей та людей. Від них насолода тривала навіть у спогадах, а радість від наркотиків була зовсім порожньою, усього лише яскравим спалахом, який на ранок тьмянів, перетворюючись на абсолютне ніщо.

Натягувати на чисте тіло брудний одяг було досить неприємно. Це слово, доречі,  останнім часом описувало усе моє життя. Я закашлявся та сплюнув в умивальник кров, змішану з мокротою. Змиваючи її водою, як і раніше, намагався не дивитися в дзеркало, що висіло над умивальником, але не втримався і ненароком зустрівся поглядом з відкинутими від усього світу очима навпроти. Видовище просто огидне. Обличчя здавалося вже зовсім мертвим, і ці кляті очі — вони дивилися так відчужено. Я відчував, що втратив усе, але не знав, що це міг побачити будь-хто, хто тільки гляне на мене. Відчайдушний погляд упав на бритву, недбало кинуту біля зубної пасти. Напевно, Рівер поголився з ранку і забув її прибрати, але для мене вона здалася справжнісіньким рятівним колом. Схопив її та й знову глянув на цей ходячий труп у відбитті. Захотілося вбити його, порізати його паршиву горлянку, порвати шкіру на безглуздій шиї, до якої прикріплювалася безмозка голова. Цей виродок втратив усе, що любив. І, як правило, коли жити не заради чого, то й саме життя не потрібне.