Прокляття в його тілі

Частина друга. Зак. Розділ двадцятий

Нерозділена любов

Щоранку я прокидався раніше Зака. Він спав як немовля, міцно настільки, що мені з кілька хвилин доводилося його будити. Воно й на руку. Я тихо пробирався до ванної кімнати і кашляти там намагався теж тихо. На щастя, Зак нічого не чув, інакше відразу почав би своє звичне «тобі треба до лікаря». Заладив він із цим так сильно, що я вже навіть не знав, що відповідати, тільки закочував очі. За будь-яких інших обставин я все віддав би заради цієї турботи. Але, на жаль, з кожним новим днем ​​все більше наближався до думки про те, що мав розповісти Закові правду. Навіть кілька разів збирався це зробити, але так і не зміг наважитися. Зрештою, дійшов до висновку, що все ж таки вважаю за краще в один момент померти і гадки не мати, якою буде його реакція. Так, вчинити настільки боягузливо буде найкраще.

Я вже встиг повернутись у ліжко і навіть поспати з півгодини, перш ніж Зак прокинувся й розбудив мене ніжним поцілунком.

— Прокидайся, соню, — шепнув він, кладучи теплу долоню мені на щоку.

Я скривився й посміхнувся, не поспішаючи розплющити очі. Засипати та прокидатися разом — те, що справді приносило мені насолоду. Моя рука опустилася йому на пояс, і я притягнув його до себе, цілуючи аж ніяк не ніжно, як це зробив він, а розв'язно та навіть якось занадто вимогливо.

— Алексе, — крізь поцілунок промовив Зак. Моє ім'я, коли його вимовляв саме він, звучало зовсім по-новому, я його навіть практично зміг полюбити. — Ти знову підеш кататися?

—Так, — відповів я, ловлячи його губи в новому поцілунку.

— Мені треба буде допомогти батькові в офісі. Ближче надвечір повернуся.

— Гаразд.

І більше ми не говорили, жарко цілуючись та передчуваючи бурхливе продовження, проте варто мені було підім'яти Зака ​​під себе, як у двері постукали.

— Заку, любий, ви вже прокинулися?

То була Вероніка. Я зліз з її сина і ліг назад на подушку.

— Так.

— Я йду на роботу. Сніданок на столі.

— Спасибі.

— Дякую, місіс Герра, — додав я, широко посміхаючись.

— Ох, Алексе, який ти чудовий.

Почулися її кроки. Зак засміявся, штовхаючи мене у плече.

— Який ти чудовий, — він передражнив свою матір, роблячи шершавий голос більш писклявим, що з його легкою хрипотою вийшло зовсім несхоже.