Замальовки

Я уникаю, і я тікаю...(Сінчони)

Ця історія не почнеться так банально, що вони були закохані один в одного чи були давніми друзями. Вони були ворогами, але хто ж знав, що Чонін закохається в свого ж ворога? А Синмін тільки те і робив, шо знущався з нього. Він бив його за школою, що вже Чонін боявся будь-якого руху, будь-якої піднятої руки, треба ж було закохатися в свого ж ворога. Якби він ще і дізнався про його почуття, все було б набагато гірше. Мама, коли побачила побитого сина, вона просила розповісти, що ж сталося, але він так і не зізнавався. Тому мама вирішила перевести його, він довго просив цього робити, але його все ж таки не послухали. Залишився тиждень в школі і він пропаде з життя Синміна назавжди. Йому про це розповіли однокласники, він тільки посміявся і сказав "нарешті". Тоді Чонін зрозумів, що його почуття не взаємні, тому тепер він був тільки радий перевестися
*Останній день*
Чонін сидів за партою та дивився в вікно, як раптом до нього підійшов Синмін та вдарив в голову
- Ай, ти що зовсім ідіот? - обурився Чонін
- Ненавиджу тебе, коли ти вже пропадеш з мого життя? - запитав він
- Це мій останній день в цій школі, Кім Синмін
Він встав та пішов геть, а Синмін задумався. Він думав, що це все брехня, що він переводиться, але почувши це від Чоніна, він зрозумів, що це все ж таки правда
Чонін пішов в бібліотеку, він вирішив провести останній день в школі там, навіть не йти на уроки, він читав багато книг, можливо він не хотів на уроки зовсім не тому що останній день ? А тому що там сидить Синмін, який ненавидить його і це тільки робить йому боляче? Його думки перервало, як хтось вірвався в бібліотеку, він почув доволі знайомий голос
- Підкажіть, де сидить Ян Чонін? - звернувся до бібліотекаря доволі знайомий голос
Він відразу впізнав, що це був Синмін, тому він зібрав всі речі, залишивши книгу, він вийшов з бібліотеки через чорний вихід
- Десь там сидів - показавши пальцем,сказав бібліотекарь
- Дякую вам! Ви дуже допомогли - сказав Синмін та побіг до того самого місця, але там нікого не було, він помітив там значок, який видав, що все ж таки був тут Чонін
- Сука, чому ти уникаєш мене, Ян Чонін ? - перебираючи в руці значок, запитав сам в себе Синмін
Він засмутився, бо він так і не встиг сказати важливі слова для нього слова.
Після кінця уроків, Синмін йшов додому, копаючи каміння, як раптом він побачив доволі знайому постать, вона підходила до нього
- Кім Синмін - почувся доволі знайомий голос
Синмін підняв голову та побачив Чоніна, він посміхнувся, як мала дитина. *Нарешті боже!*
- Що сталося? Чому так офіційно? - запитав Синмін
- Ти забрав в мене дуже важливу річ - холодно сказав він
- Яку? Я вроді нічого в тебе не забирав - сказав Синмін
Чонін тільки мовчки показав на значок, який висить на його портфелі
- А ти за це, вибач будь ласка - Синмін відчепив від портфелю значок та передав - ось тримай
- Дякую, удачі - сказав Чонін
Він вже хотів йти, як раптом Синмін вхопив його за руку та притягнув до себе, тримаючи за талію
- Ти що робиш? - обурився Чонін
- Ян Чонін, послухай мене будь ласка і не перебивай - сказав він
- Відпусти мене! - кричав Чонін
Як раптом, Синмін вхопив його за підборіддя та поцілував, цей поцілунок був короткий, але Чонін шоковано дивився на Синміна
- Тепер ти вже нарешті послухаєш мене? - запитав Синмін, Чонін коротко кивнув - ну нарешті
- Давай швидше, в мене через 10 хвилин автобус - сказав Чонін
- Я кохаю тебе, Ян Чонін. Я дуже сильно кохаю тебе, ти просто зводиш мене з розуму розумієш, я не міг знаходитися поруч з тобою, ти просто наркотик, твої очі я не можу не дивитися в них розумієш. Я кохаю тебе, будь моїм - сказав Синмін
- Що? - шоковано запитав Чонін
- Знаю, для тебе це шок, але ти будеш моїм хлопцем? - запитав Синмін
- Звісно буду, Мінні - сказав Чонін, посміхнувшись
Синмін від слова Мінні почервонів, як мала дитина
- Хаха, ти б бачив себе - засміявся Чонін, а Синмін мовчки поцілував його, що тепер вже Чонін був червоний
- Ти правда їдеш? - схвильовано запитав Синмін
- Тепер вже ні, як я покину тебе? - запитав Чонін
Вони посміхнулися, як раптом пішов дощ і вони поцілувалися, Всесвіт теж радів, що нарешті вони разом...