Замальовки

Потонути ніколи не буде пізно(Мінсони)

В Мінхо були суворі батьки, воно не дозволяли йому спілкуватися з Джисоном, а говорили йому про нього всяку брехню. Що він його обманює на гроші. Мінхо та його родина, були багаті. А Джисон, як ви розумієте був бідний, в нього була тільки мама, тато пішов від них ще коли Джисону було 5, зараз йому 17. 12 років пройшло, уявляєте?
Джисон був ізгоєм в школі, всі його ненавиділи. Джисон дуже хотів дружити з Мінхо, але він ігнорував його або використовував в своїх цілях
*Школа, їдальня*
Джисон стоїть з підносом, як раптом повз нього проходить Мінхо
- Хей, чуєш, Мінхо - звернувся він до нього - може пообідаємо разом?
Він посміхнувся,а Мінхо обернувся на нього та поглянув, як на ворога. В серці Джисона все похололо, він не розумів, за що він так з ним.
- Ні, більше не підходить до мене ніколи - холодно відповів він та пішов далі
Джисон стояв, стискаючи піднос, він хотів заплакати, але на публіці він не міг цього зробити. Тому, кинувши піднос, він побіг до туалету.
*В туалеті*
Джисон зачинився в кабінці та сівши біля дверей, почав плакати. Він не розумів, чому всі так з ним. Чому він не заслуговує тепла та любові, які отримують всі люди? Він не такий, як всі?
Пройшла половина уроку, Джисон так і не прийшов. Мінхо послали знайти Джисона.
Мінхо зайшов до туалету, це перше, що прийшло йому на думку.
- Хей, Хан, ти тут? - запитав Мінхо
Але в відповідь тиша
- Тебе вчителька шукає - продовжив Мінхо
Але Джисон тільки мовчав і витирав сльози рукавом від кофти. Ця кофта, вона вже пережила багато, вона вся була порізана, але мама не могла купити нову, вони заробляли доволі мало
- Хан, не створюй мені проблем! - зі злістю сказав Мінхо
Джисон встав та вийшов з кабінки. Мінхо поглянув на нього, він побачив його заплакані очі, йому стало боляче? Йому його шкода чи є почуття до нього?
- Що тобі треба від мене? - запитав Джисон
- Тебе вчителька шукає - сказав Мінхо
- Мені все одно, передай, що мені погано і я не прийду - поглянувши в дзеркало, сказав він
- Ні, я не скажу. Ти підеш на урок - сказав Мінхо
- Ні, вже пізно для цього - поглянувши на Мінхо, сказав він
- А потонути тобі ніколи не буде пізно. Запам'ятай, ти ізгой і нікчема - сказавши це, Мінхо обернувся та пішов геть з туалету
- Потонути ніколи не буде пізно? - запитав сам в себе Джисон
Він вибіг з туалету та навіть не заходив в клас.
Він дійшов до його улюбленого місця, воно було біля річки, а навкруги одні дерева та кущі. Він так любив це місце, зимою тут все було засипано снігом, весною та восени співали птахи, він приходив сюди їх слухати. А влітку він приходив сюди купатися сам. На вулиці була зима, все записано снігом. Джисон сидів в порваній курточці та дивився на річку, вона навіть не застигла, бо не було мороза цієї зими. Він обдумував слова Мінхо, можливо так він позбавиться від всіх мук?
Джисон зняв курточку та підійшов до річки. Він побачив своє відображення, змучені очі та не щиру посмішку. Він вирішив, що саме так все закінчиться. Він почав по трохи заходити в воду, вона була дуже холодна, але Джисон не звертав увагу на це. Ось він вже по шию в воді
- Відчайдушний крок, Джисон, ти зможеш - тремтячим голосом, сказав сам до себе він
Він занурився по голову в воду. Лічені хвилини і тіло Джисона вже не рухається, тільки видно руку в річці...
*Через 3 дня*
Був бунт в школі, як раптом до школи приїхала швидка допомога та витягли каталку, там лежала людина, але вона вся закрита білою простинею, видно тільки холодну, синю руку. На якій було багато кілець, простих, не можна було навіть сказати, що багата людина. Її привезли на впізнання...
Мінхо помітив це, він оглянув та побачивши руку, доволі знайому руку...
- ДЖИСОН?! - крикнув Мінхо
Він заплакав та підбіг до каталки, знявши простинь з обличчя, він побачив синє та холодне обличчя Джисона. Тремтячими руками він поклав їх на щоки
- Хані, сонечко, для чого? - він заплакав, тримаючи холодні щоки Джисона - прошу вибач мене за ті слова
Але відповідь ніколи не настане. Він наблизився до його холодних губ та поцілував. Він більше ніколи не побачить його посмішку, не почує його відповідь. Джисона більше немає, тільки через одну його фразу