Замальовки

Goodbye(Мінхо)

Осінь. Листя опадає, а Мінхо сидить на стільці та дивиться в одне місце. Його більше не приваблює осінь. Саме вона забрала щастя, яке Мінхо так і намагався здобути 7 років. Дивлячись на свою руку в ранах, він тяжко зітхнув. Це був не єдиний випадок того, що він кривдив себе.

Одна з особливостей, що він постійно носив хреста на шиї та поверх нього чорну стрічку. Поглянувши в дзеркало, його хрест засвітився. Мінхо подумав, що це надія, але озирнувшись, побачив, що вся кімната теж світиться.

- Сонце вийшло, - сказав він сам собі та поглянув на годинник.

6 ранку, Мінхо так і не спав вночі. Його постійно тривожать думки та панічні атаки, через які він кривдить себе. Він думав, що гіршим за це нічого не може бути, але невзаємне кохання в хлопця з сусіднього дому. Його пухкі щічки та невеличкі, зелені очі зводили з розуму. Мінхо зізнавався йому, але постійно отримував відмову, йому не хотілось здобувати увагу, він більше не хоче страждати, все своє кохання Лі віддав не потрібним людям, які пізніше прокляли його за їх ж.

Кохання, як сонце, освітлює ваше життя, - постійно казав Мінхо на той час своїм друзям.

Зараз цих друзів немає, вони пішли від нього через депресивний стан. Але залишився один, який підтримує його та тримаючи за руки, запевняє, що ніколи не кине, не дивлячись на крики та погані слова в його сторону. Вся реакція Мінхо на це: сльози та слова вдячності.

Він обов'язково відповість тим самим, не зараз, потім, якщо не помре раніше зазначеного часу.

Телефон розривався від дзвінків друга, який вже йшов в університет. Мінхо дуже хотів відповісти, але тіло не слухало. Він сидів та дивився на вібруючий телефон. Тяжко зітхнувши, він поклав руку на ключицю та став царапати нігтями. Така дія стала для нього звичною та зовсім безболісною.

Ставало легше, але ненадовго.

При цій дії спливали всі думки про недостатність для кохання, недостатки в зовнішності, прокльони колишніх друзів та найголовніше смерть.

Смерть - насолода, від якої очікуєш те, чого ніколи не станеться.

Мінхо думав, що після смерті йому нарешті стане легше. В іншому житті він мав надію, що стане чорним котиком, який проживе маленьке, але спокійне життя. Лі дуже любив котів, навіть завів цілих 3, які гріли йому душу. Коти теж відчували його нещастя, але мовчки дивились на нього, не просячи.

- Смерть, - сказав Мінхо, дивлячись в одне місце.

Він поглянув на стенд з фотографіями на стіни. Там були фото з мамою, татом, які посміхались. Серце стиснулось.

Він не хотів завдавати їм болю своєю смертю.

Лі давно переїхав від батьків, вони підтримують зв'язок, але не часто. Після переїзду все накинулось на нього: навчання, готування їжі, розпорядок дня, фінансів. Жив він на 8 поверсі.

Відчинивши вікно, Лі став ногами на подоконник та поглянув вниз. Страх висоти взяв верх, але заплющивши очі, він зітхнув.

- Це буде не боляче, не буде боляче, - повторював Лі.

Зробивши відчайдушний крок, його тіло полетіло вниз, а на обличчі з'явилась посмішка. Через 5-10 хвилин біля кровавого тіла стояли медики, які тільки тяжко зітхнули, бо знали, що не допомогти хлопцю.

Він пропав, як вітер, позбавившись від прокльонів та отримавши довгоочікуваний спокій.

Люди навіть не помітили зникнення гарного хлопця, бо не кохали та не поважали його.