Замальовки

Холод(Мінсони)

Стосунки - це в будь-якому випадку прекрасно, бо коли люди кохають вони сяють навіть без хайлайтера на обличчі. Джісон безмежно кохає свого хлопця - Хо, але він постійно змінюється. То оберігає, обіймає, цілує, притискає до себе, то ображає, біситься, інколи навіть штовхає. Маленьке серце Джі не витримує такого Хо, але кохає та терпить. Дивлячись в карі очі коханого, серце починає шалено стукати та все пробачається.

На рахунок Хо, в деякий час він відчуває провину за свої дії, а в інший взагалі не жалкує. Він кохає свого хлопця, але нічого з цим зробити не може. Інколи дотики до Джі йому здаються ніжними або ж досить противними.

Навчаються вони в університеті, тому стресу чимало. Тяжко зітхнувши, Джі дивиться в підручник та ніби подумки проклинає себе за те, що поступив, але ж вища освіта потрібна, чи не так? Через годину повинен був повернутися Хо, тому Джі хотів все вивчити та провести час з коханим. Читаючи інформацію, він навіть не помітив, як пройшов час і настав вечір. Хо давно повинен був повернутися, але так і не було, нахлинуло хвилювання.

Через 10 хвилин двері відчинилися і Джі полегшено видихнув. На обличчі з'явилась посмішка і він великими кроками пішов зустрічати коханого.

- Привіт, Хо, - сказав Хан, обіймаючи та вдихаючи запах коханого: - як справи в універі?

- Чудово, сонце, - сказав Лі та притиснув худеньке тіло до себе: - розповідай про себе.

- Ну, я спочатку пішов в універ і... - Джі застиг, бо побачив незадоволене обличчя: - щось не так?

- Мені не цікаво, - різко сказав Хо та прибрав руки: - не торкайся мене.

Лі пройшов повз Хана та пішов в кімнату. Це образливо молодшого, такі дії вже йдуть 2 місяць, а Джі так і не може зрозуміти, що не так. Тяжко зітхнувши, він пішов за ним.

- Хо... - сумно сказав Хан, визирнувши з дверей.

- О, сонце, це ти, - посміхнувшись, сказав Хо, - проходь, чому ти в дверях стоїш.

Соні не розумів що відбувається з його хлопцем, тому невпевненно зайшов в кімнату. Лі підійшов до нього та міцно обійняв.

- Я кохаю тебе, дуже, - сказав Мін на вухо та вдихнув запах рідної людини.

- Хо... - сказав Хан та поглянув в вічі коханого.

- Я ж попросив не торкатися мене, - сказав Хо та прибрав руки.

В очах Джі почали накопичуватися сльози, вираз обличчя старшого постійно змінювався, спочатку це було рідко, а потім стало так часто, що Хану було страшно.

- Я хочу, щоб ти був ніжний, - підхлипуючи, сказав Хан.

Хо здивовано поглянув на нього та підійшов і міцно обійняв. На цей раз вираз обличчя не змінювався, а в очах читалась нота жалю.

- Вибач, я не можу так.. - тихо сказав Хо та притиснув його до себе: - я не можу дати тобі цього, тобі краще піти.

- Ні, я кохаю тебе, Хо, - плачучи, сказав Хан, - я не піду від тебе.

Мінхо тільки тяжко зітхнув та поцілував молодшого в лоб.