Замальовки

"Jealousy, jealousy"(Сінчони)

За піснею "Jealousy, jealousy" Olivia Rodrigo
Чому весна така красива пора року? Все розцвітає, листя на деревах зеленіє та світить ярке сонце. Чонін йшов з портфелем на одному плечі та дивився кудись доверху навіть не звертаючи уваги на людей, ярке сонце світило йому прямо в очі через що він жмурив очі, але продовжував дивитися. Як раптом він побачив дуже гарного хлопця, в нього було темне волосся та кучері, які переливалися на сонці, виразні карі очі та дуже гарна посмішка. Він стояв з якоюсь дівчиною, Чонін відразу впізнав, що це був Синмін, він закоханий в нього ще з першого курсу, а зараз вони на 3...
Він дивився на нього, як раптом Синмін взяв дівчину за руку та пішов до коледжу. Чонін стиснув кулак та пішов за ними. Він заздрив, дуже сильно заздрив...
Чонін зайшов в аудиторію та сів за парту, діставши з портфелю зошит та ручку, він почав малювати. Почалася пара, така довга та нудна...
Чонін малював Синміна, в нього цілий зошит був в ньому, а дома скетчбук. Синмін помітив, що Чонін постійно на нього дивиться тому підсів, а він різко закрив зошита та почервонів
- Чонін, ти чого? - запитав Синмін
- Нічого, тобі щось треба? - відвівши погляд, запитав Чонін
- В тебе є ручка? - на що Чонін коротко кивнув та опустився до портфелю
Синмін вхопив зошита та втік, Чонін не встиг оглянутися, як його зошит забрали
- Ні, тільки не це - Чонін встав та шукав поглядом Синміна, але він вже вибіг з аудиторії...
Синмін сів на лавку в парку та відкрив зошита, він був в шоці, що на всіх сторінках зображений він, його обличчя та як він тримається з дівчиною за руку в якої закреслене обличчя, прям від злості пошмароване, Синмін оглянувся та побачив Чоніна, який підбіг до парку та шукав поглядом когось. Його погляд зупинився на ньому та він підбіг до нього, забравши зошита
- Тебе не вчили, що чуже брати не можна?! - крикнув Чонін
Синмін нічого не відповів, а тільки дивився на нього
- А якби там була важлива інформація для мене, яку треба здавати?! Що було б? - продовжував кричати Чонін
Синмін оглядав його, його незвичну зовнішність, маленькі очі, а коли він злий то це щось нове, бо Чонін ніколи не показував таких емоцій. Він мовчки встав та пішов
- Ти так нічого і не відпоси?! - в слід кричав Чонін
Він почервонів, бо був впевнений, що Синмін бачив його малюнки і тепер більше ніколи не заговорить з ним. Він дивився на силует, який віддаляється, йому стало боляче на душі. Його ж почуття, його і гублять...
Він, опустивши голову, пішов додому. Переодягнувшись, він зайшов в окрему кімнату там де було багато картин, він дуже мріяв зводити сюди Синміна, але вже тепер не доля. Там було багато картин на яких зображений Синмін. Як він йде в парку, як сидить в аудиторії, як сидить в їдальні...і багато чого іншого. Але була одна головна картина, яку Чонін так і не закінчив. Там зображені він і Синмін, щасливі та тримаючись за руку. Він так мріяв про це, він так заздрив тій дівчині з якою він ходить та зустрічається
*Ранок, аудиторія*
Чонін сидить та знову малює в зошиті, але вже не Синміна, а дівчину, якій від злості перекреслює все обличчя. Синмін це помітив та не помітно підсів ззаду
-  Я заздрю їй, заздрю, вона не достойна його! Я достойний його, я зроблю його щасливим, я кохаю його - перекреслюючи обличчя, казав шепітом Чонін
Синмін був в шоці, але швидко отямився та підсів до нього, Чонін злякався, тільки хотів щось запитати, як губи Синміна накрили його, прямо на цілу аудиторію, там де багато людей, він поцілував його. Тримаючи за підборіддя, він цілував його довго та ніжно, переминаючи нижню губу
- Заздриш, Ян Чонін? - він посміхнувся
- Заздрю, дуже заздрю - шепітом відповів Чонін
- Ти тепер мій - сказав Синмін, дивлячись прямо в очі
- Я назавжди твій - відповів шепітом Чонін