Дикий Пес 18+

5 розділ

Правила дорожнього руху для Мартіна були не писані. Декілька разів, він ледь не в'їхав у якихось байкерів. І це не через те, що він був п'яним.

А через те, що летів так, ніби за ним гналися чорти, бажаючи забрати його душу.

Вже й не згадаю, чи прибирав він ногу з педалі клятого газу хоч раз. Напевно, не прибирав.

Ми їхали в тиші. Не лише через те, що через гудіння двигуна взагалі не можна було нічого розчути, а ще й через те, що не було про що говорити.

Я не знала, про що з ним говорити. А Мартін, напевно, не розмовляв зі мною через гучне ревіння двигуна.

Коли ми доїхали, я вже ледве стримувалася, щоб не виблювати все йому в салон. Перед очима ще й досі пливли розмиті будинки.

Мартін зупинив свій автомобіль біля великої споруди, з неоновою вивіскою "Золотий ланцюг". Знизу, на сірій стіні, хтось фломастером написав "Криваве відро". На другий надпис я намагалась не звертати уваги.

— Ми на місці.— Мартін вийшов перший, кинувши на мене довгий погляд. Довгий, голодний погляд.

Я вийшла за ним, декілька секунд повозившись з дверима, які відмовлялися відчинятися.

Коли мої ноги опустилися на маленькі камені, Мартін схопив мене за лікоть і потягнув до клубу. "Золотий ланцюг". Чомусь ця назва навіює дивні образи. Занадто дивні.

" "Криваве відро" повинно навіювати ще дивніші образи. Клуби завжди називають якось по-дурному. В цьому немає нічого особливого, чи дивного".

— Що це за місце?— запитала я, дивлячись на двох чоловіків, що стояли біля дверей. Охоронці.

— Клуб. Клуб в якому є кімнати. Так трапилося, що поряд з "Вепром" немає жодних мотелів. Навіть найгірших,— я прикусила язика. Не потрібно було взагалі нічого говорити.

— "Золотий ланцюг". Досить дивна назва.

— Не дивна, якщо зрозуміти, чому так.— Мартін всміхнувся,— мені тут подобається. І тобі повинно сподобатися.

Мартін повів мене до входу. Охоронці лише поглянули на нього, і дозволили пройти без зайвих запитань. Я одночасно була і рада цьому, і збентежена. Чому його так легко пропустили?

— Охоронці навіть не запитали твоє ім'я.

Поки ми переходили з тьмяно освіченого коридору, до головної зали, долоня Мартіна з моєї спини повільно опустилася на дупу.