Дикий Пес 18+

21 розділ

Місця в шафі для моїх речей було більш ніж достатньо. Але виклала я їх туди, лише коли Еверет приніс мою валізу в дім. Послідувавши за собаками, я зовсім забула про свої речі.

Собак з ліжка в мене не вийшло зігнати. Проте в Еверета вони відразу зіскакнули з простирадл.

І не тому що він їм наказав. Вони бігли його зустрічати.

Але брудні сліди від лап вже нічого не могло приховати.

— Ти хочеш їсти?— тільки опинившись в кімнаті, Еверет стягнув з себе теплий светр.

В домі було не дуже спекотно. Взагалі не спекотно. Мені, наприклад, навіть було трохи прохолодно.

— Хочу,— я з дванадцяти годин дня майже нічого не їла, якщо не рахувати той бургер, який Еверет купив мені на заправці.

Мій живіт з останніх сил стримував гучне гуркотіння. 

Якийсь із його собак, почав стрибати на Еверета, закидаючи передні лапи йому на спину і живіт.

Після такого прояву любові на шкірі залишилися червоні лінії.

— Я не вмію готувати. І не думаю, що за тиждень відсутності хтось готував тут їжу,— Еверет лише потиснув плечима, стягуючи з ліжка забруднені простирадла.

— Я не збирався змушувати тебе готувати. Немає з чого.

— Взагалі немає жодної їжі?

— Лише собаче м'ясо.

— Собаче м'ясо,— я подивилася на собак, що весело крутили хвостами. Еверет всміхнувся.

— Для собак, а не собаче. Я не маю звички їсти собак.

— Я так і подумала,— мої слова були правдою. Я могла хіба що на декілька секунд подумати, що Еверет їсть власних собак.

В цьому домі дійсно немає жодної їжі, окрім собачої? Хоч щось же повинно бути. Хоч щось.

Можливо якась крупа, або пластівці.

— А ти хочеш їсти?

Еверет поглянув на мене, стягуючи з ліжка стару постільну білизну. Його очі опустилися трохи нижче мого обличчя.

— Можливо.

Мені здалося, що Еверет відповів не має мож запитання, а те, яка сам собі подумки задав.

"Як думаєш, цим питанням вона пропонує себе?"

"Можливо".

— Звідси до ближнього магазину далеко?