Пройти крізь туман

Просто будьте собою

Я проснулась 8:01.  Трохи посиділа в телефоні. Почала збиратися. Зібрала свій чорний портфель (Звісно, взяла щоденник і ручку. Кулончик я не знімаю)
Потім пішла на кухню поїсти. Батьки на роботі. Так, на телефоні 9:12. До школи йти 10 хвилин. Одягаю курточку, взуваюсь, беру навушники. Виходжу. 9:17. Якраз вчасно. Мій кабінет на другом поверсі. Всього поверхів 3. Заходжу в кабінет і сідаю за передостанню «свою» парту першого ряду. За стільки років парта стала «моєю». Хвилина до дзвінка. Прийшли майже всі однокласники. І виглядали роздратовано ( ну звісно, канікули відмінили. Я і сама розлючена.)
—Дивіться хто прийшла це ж Рената. Чудовисько нашого класу.  Ахахаха.
Ця дівчина « королева» нашого класу. Її звати Крістіна — справжня
стерва. Зовнішність: каштанові волоси, блідо голубі очі, худа. Вона «міс популярність». Біля неї весь час крутяться її так звані подруги, які не мають власної думки, а завжди піддакують Крістіні і роблять те що вона « наказує». Частенько вона вибирає собі «жертву», над якою можна познущатися. А її улюблена «жертва» — я. Не знаю чому. Через неї мої «друзі» відвернулися від мене. І більшість з класу сміється з мене. А в іншу школу перейти не можу тому, що тут гарно і зрозуміло викладають, вчителі нормальні, по грошах підходить і недалеко від дому. І тепер весь клас, який не звертав на мене жодної уваги, почав з мене сміятися.
— А ти давно в дзеркало дивилася? Виглядаєш, як не понятно хто. Ти, коли повернулася до мене, я злякалася. Страшило. — роздратовано сказала я.
— Та як ти смієш?!
Тепер всі сміялися з неї. Але вона грізно подивилася на однокласників і всі відразу притихли. В клас зайшла вчителька і всі сіли на місця. Урок пройшов на диво спокійно. Нам сказали розклад (який мене не сильно порадував). Щось ще розповіли, але я не слухала. І потім я швидко пішла додому.
— Мамо, тато я в дома.
Знімаю курточку і взуття.
— Як справи в школі? — почула я татовий голос.
— Все ок. — відповіла я, помила руки і сіла за стіл.
— А як там твої однокласники? — спитала мама.
— Майже всі були. — батьки знають що в мене немає друзів, але про Крістіну я нічого їм не казала. Щоб не хвилювалися.
— Понятно.
Я пішла до своєї кімнати. Беру щоденник.
Запис:
« Емарт, невже я настільки жахлива?»
« Ні, навпаки ви дуже мила маленька леді. Чому ви слухаєте своїх однокласниць?
« Я не знаю.»
« Маленька леді, можна дати вам пораду?»
« Так.»
« Якщо ви хочете жити так, як вам подобається, тоді не потрібно підлаштовуватися під інших. Просто будьте собою.»
За такий короткий час Емарт став мені другом. Хоча хранитель не відчуває емоцій, але так, як він мене ще не ніхто підримував.