Пройти крізь туман

Сон

Я проснулась в лікарні. „Що? Цього не може бути?“ Я панічно шукала телефон. 13 січня 23:59. 14 січня 00:00. „Пам'ятаю я тоді заснула, а проснулась вже в підвалі. Невже це був лише... с-сон? Ні. Ні! НІ!“ Гарячі сльози почали текти по щоках. В палату заходить медсестра, але відразу виходить.
— Лікарю, вона проснулася! — почула я.
Через кілька хвилин в палату поспіхом заходить лікар.
— Ріна, як ти себе почуваєш? І чому ти плачеш? — запитав він.
Я промовчала, досі не можу повірити. У мене, наче здатність говорити забрали.
— Що... зі мною сталося? — все таки заговорила я.
— Ти проспала цілий день, ми не могли тебе розбудити. І ти, то щось говорила, то чуть не вставала і ми вкололи тобі заспокійливе. То як ти себе почуваєш?
„М-мені потрібно робити вигляд... ніби все нормально.“
— Н-нормально. — відповіла я.
— Але чому ти плачеш? — запитав Лео.
— Не... знаю.
— Гаразд. Відпочинь. А я повідомлю твоїх батьків, що ти проснулася.
Мої сусідки спали і я залишилася сама. Мене охопив біль і відчай.
„Ні. Я не можу в це повірити.“ Я чуть не закричала від болю, душевного болю. Я сіла на підвіконня, поклавши голову на скло. Дивилася на вигляд з вікна і плакала. Надворі падав маленький сніг. Я відчувала таку порожнечу в душі. Ніби її розірвали і половину забрали. А другу залишили, щоб я мучилась.
— Ей, Ріно, ти як? — почула я дуже знайомий голос.
— Дарк!? — здивовано сказала я.
Я повернула голову і побачила його. Так він і в реальному житті зі мною. Я цьому трохи зраділа. Він не покинув мене. Це так дивно. Раніше я боялася його, а зараз він мені так потрібний. У мене ще сильніше потекли сльози.
— Ей, тихше. Заспокойся. Я знаю, що ти відчуваєш, але ми їх знайдемо.
— Як ми їх знайдемо!? Як!? Я... я не знаю ні де вони живуть, ні їхніх контактів. Я нічого не знаю. Але навіть якщо ми їх знайдемо, а... раптом вони не впізнають мене. А раптом вони нічого не знають про цей... сон. — мій голос тремтів.
Він нічого не відповів, а просто підійшов і обійняв мене. Він єдиний, хто все знає і може зрозуміти мене. Його обійми такі рідні. Я поклала голову на нього і притулилася сильніше. Зараз мені це просто необхідно.