Пройти крізь туман

Нові знайомства

Я прокинулась в своїй кімнаті. „Це був сон?“ Сонце тільки почало вставати і, як я зрозуміла, всі ще спали. Йду на кухню і бачу... ту склянку, яку залишила вночі. „Так це був не сон!“ Я стою в шоці. „Що це за чорна істота? Чому він мене переслідує? Що мені робити?“ Я не знала що робити. І говорити друзям чи ні. „А раптом вони скажуть, що я божевільно хвора і не будуть зі мною спілкуватися. Та я сама вважає себе божевільною.“ Я вийшла на двір і побачила садівника. Скільки я тут не була, то ще ні разу його не бачила. Він виглядав, як чоловік з віком. Посивівші волоси, блакитно-зеленоваті очі, добрі риси обличчя. Я підійшла до нього.
— Доброго ранку. Ви, напевно, садівник? Я Ріна.
— Доброго ранку. Так я садівник і мене звати Ерт.
— А що ви тут робите? Зараз зима, а квіти підримує магія. — сказала я і сіла на лавку.
— Але їх також потрібно поливати, дивитися за ними. — він посміхнувся, але, подивившись на мене, якось смутнів. — Юна дівчина, вас щось турбує? Ви якісь схвильовані?
Незнаю чому, але його манера говорити, нагадувала мені Емарта.
— Та все гаразд.
— Ладно, допитуватися не буду.
— Добре я розкажу, мені і справді потрібно виговоритися. Тільки, будь ласка, нікому не кажіть. — чомусь мені захотілося йому довіритися.
— Я обіцяю, що ця розмова залишиться між нами. — він присів до мене.
— Я скажу в загальному. Я не можу прийняти себе. А як сказати близьким.
— Знаєш Ріна, у мене знайома також не могла прийняти себе. Вона на той час вже була одружена. Як вона сама потім сказала, що була божевільною. Їй ввижався якийсь чорний силует, який слідкував за нею. — „Стоп! Чорний силует!?“ — Вона довгий час нікому не говорила, бо боялася, що ніхто її не прийме такою, осудять і від цього ще більше страждала. Але потім дізналася, що вагітна, тоді вона розповіла все чоловікові і про вагітність, і про силует. І він сказав, що дуже любить її і, що потрібно було відразу все сказати. Після цього їй стало краще. Вона, навіть розповідала, що силует говорив до неї. Він допомагав їй і підказував. Її чоловік, звісно, боявся за її стан, але побачивши, що вона щаслива, трохи заспокоївся. Потім в них народилася дитина. Знаєш, якби вона розказала раніше, то не страждала б так довго. Але, навіть так, все ж таки вона розповіла, важко представити, щоб було б, якби вона взагалі не сказала. Я не говорю тобі вже йти і все розказати. Йди тоді, коли будеш готова, просто не муч себе.
Я слухала, не перебиваючи, і мені справді стало легше. Зараз я, звісно, ще не була готова комусь розповідати про це, але вже не було настільки страшно, як всі відреагують.
— А ваша знайома, де вона зараз?
— На жаль, вона вже не на цьому світі. — він посмутнів.
— Вибачте, я не знала. Це через...
— Ні, там інша причина...
— Дякую вам. Мені справді стало легше на душі.
— І тобі дякую, що довірилась. Я вже піду, все одно вже все закінчив.
— Допобачення.
— Бувай.