Пройти крізь туман

Реальність чи ілюзія

Розповідь від імені Мії
Я зайшла в ліс. Його гілки, як шипи, захищали себе від незнайомих. Я не знала куди мені потрібно йти. Тому я просто йшла вперед. Але не пройшло кількох хвилин, як я помітила когось попереду себе. Повільно підійшовши ближче, я побачила ту людину, яку взагалі не очікувала побачити.
— Мама!!! Що... що ти тут робиш!? — вона повернулася до мене. Її золотаве волосся спадало на плечі, а зелені очі з гнівом поглянули на мене.
— Ти жахлива донька! — сказала вона.
— Що? Що ти таке говориш? — запитала я.
— Просто нікчема. — повторювала вона. — Не дитина, а проблема. Чому ти взагалі народилась?
З моїх очей полилися сльози. „Але чому?“ З лівого боку показався Нік.
— Нік? Але ж можна тільки одній людині заходити. Чому ти...
— Ти безнадійна! Як ти взагалі могла подумати, що ми довіримося тобі? Ти ж нічого сама не можеш. — говорив він.
З правого боку від мене з'явилася Ріна.
— Ти найгірша подруга, яка тільки може бути. Та краще ми ніколи в житті не зустрілися! — зі злістю сказала вона.
Сльози рікою втекли з моїх очей, не взмозі зупинити їх.
Раптом позаду мене з'явився Нейт.
— Міє, невже ти, справді, думала, що твої почуття взаємні? — Нейт засміявся. — Та хто взагалі зможе полюбити тебе? Ти ж ніхто.
Я впала на коліна. „Але, що я такого зробила?“ Біль поглинала мене. Вони почали підходити до мене і повторювали ці слова.
Я закрила вуха, але вони ніби лунали в моїй голові.
— Припиніть! — кричала я.
Мені було настільки больно, що словами не передати.
— Та краще б ти залишилася в цьому лісі назавжди! — сказав Нейт.
Я згадала останні слова Нейта перед тим як зайти сюди.
«Прошу, будь обережною.»
І все зрозуміла. Я встала на ноги.
— Знаєш, Нейт ніколи такого не сказав би. А ти просто ілюзія! — Я обернулася до всіх. — Ви всі просто ілюзія.
І не встигла я і кроку ступити, як вона всі зникли. А переді мною виросла квітка Десайп. Я відразу взяла її і пішла назад.
Кінець розповіді Мії.