Пройти крізь туман

Ти ж його любиш...

Я трохи відійшла.
— Ріна, як я радий тебе бачити! Як ти тут опинилася? — сказав він і обійняв мене.
— Ти... не пам'ятаєш, що сталося? — сумно сказала я.
— Ні. А що таке?
— Та ні... нічого такого. — намагалася сказати я веселим голос, але в мене це погано вийшло.
— Точно?
— Так. Пішли шукати Мію і Нейта?
— Гаразд.
— Ти ж його любиш. Чому не скажеш? — тихо сказав Дарк.
Я промовчала. „А що я маю говорити? Я ж не знаю, що він до мене відчуває. Ми знайомі тільки кілька тижнів, хоча і за цей час я закохалася в нього.“
Дарк показав, в яку сторону потрібно йти. І я пішла в ту сторону, а Нік за мною. Через трохи ми побачили Нейта і Мію, які намагалися відбитися від тіней. Як тільки ми прийшли, тіні зникли. Вони підбігли до нас. Виявилося, коли нас розділили і напали тіні, вони просто побігли незрозуміло куди. І до того, як пам'ять почала зникати, вони зустрілись.
— Давайте забиратися звідси. — проговорила Мія.
Я поглянула на Дарка. І він показав на напрям зліва від нас.
— Ходімо туди. — промовила я і повернулася в ту сторону.
— Чому саме туди? — запитав Нейт.
— Я просто... відчуваю. — відповіла я.
— Гаразд. — погодився Нік і ми швидко рушили.
Хлопці йшли трохи попереду, а ми позаду.
— З тобою все добре? — шепотом запитала Мія.
— Так. А що таке?
— Ти якась сумна.
— Ну ми в якомусь лісі, на нас напали тіні і мало не зникла пам'ять.
— Ні, це не те.
— Все нормально.
— Ти впевнена?
— Цілком.