Пройти крізь туман

Повернення

— Ріно, ти пройшла випробування, тому ось кристал. — в моїх руках з'явився світло блакитний кристал.
— Дякую вам.
— Бувайте.
— Допобачення. — сказали ми і пішли. Нік взяв мене за руку, а Нейт обійняв Мію за плече. Нас чекала довга дорога.
Через кілька днів.
— Фелікс Велемирович, ми повернулися. — сказала Мія.
Він вийшов до нас. Рана вде практично повністю зажила.
— Радий вас бачити. — сказав він.
— Ми вас також. — відповіла я.
— Ви все дістали?
— Так. — сказав Нік.
— Тоді йдіть відпочиньте, а я все приготую на завтра.
— Завтра? — перепитав Нейт.
— Так, а що? — запитав Фелікс Велемирович.
— Ми так звикли до всього. — сказала я.
— Але ж ви хочете побачити своїх рідних?
— Звичайно. — відповів Нік.
Ми пішли до своїх кімнат. Але через півгодини до мене прийшли друзі.
— Не зайнята? — запитав Нік.
— Ні. Щось сталося? — запитала я.
Вони зайшли.
— Ми тут подумали. Може скажемо про ту істоту Феліксу Велемировичу. Раптом він щось знає. Якщо ти, звісно, не проти? — сказала Мія.
— Можна було б. — відповіла я.
Ми рушили до нього. Постукали в кабінет.
— Заходьте. — сказав Фелікс Велемирович. Ми зайшли.
— Щось хотіли?
— Так. Я бачу чорну істоту. Його звуть Дарк. Чи не знаєте ви щось про це? — на одному диханні сказала я. Він не виглядав здивованим.
— Ти можеш описати його?
— Думаю, що так. А ось, до речі, і він. — збоку від мене з'явився Дарк. Він просто стояв і дивився на мене.
— Хм... Я застосую магію і на кілька хвилин я побачу все твоїми очима. Але так як це перший раз тобі може боляче. Ти не проти?
— Добре. — Фелікс Велемирович приклав одну свою руку мені на лоб, а другу на голову. Раптом по всьому тілі пройшло якесь тепло, а потім різко проникла сильна біль. Я стисла руки від болі. Нік взяв мене за руку. Фелікс Велемирович відійшов від мене. Через кілька хвилин біль пройшла.
— Ну що? — запитала я.
— Я бачив схожий випадок. Зараз точно сказати нічого не можу, але знаю точно, що ти можеш його не боятися...
— Я після того, як Дарк мені допоміг, його не боюся. Якби він хотів мені зашкодити, то давно вже це зробив. — перебила я. Після моїх слів, мені на мить здалося, що Дарк посміхнувся.
— Ось і добре. Я розповім про нього трохи більше, коли ми зустрінемося наступного разу.
— Гаразд.
— А тепер можете йти.
Ми вийшли.
— Якщо Фелікс Велемирович поводився так спокійно, це означає, що боятися справді нічого. — сказав Нейт.
— Так. Він знає більше за нас. — погодилась Мія.
Нік нічого не сказав, просто обійняв мене. А Дарк спокійно йшов за нами.