Я вночі майже не спала. Мені снилися жахіття. Проснулася в 5 годин ранку. Я встала і вийшла в коридор. „Стоп, а чому двері відкриті? Походу їх забули відкрити.“ Холодний протяг пройшов по спині, так що мурашки побігли по тілу. Я відчувала себе, ніби у якомусь фільмі жахів, де жертва ходить у психлікарні.
— Ти куди? — почула я голос.
Я панічно дивилась по сторонам.
— Блін, не можна так лякати. Я і так себе відчуваю себе у якомусь фільмі жахів.
— Вибач, я не хотів тебе налякати. — сказав Дарк. — Так ти куди?
— Пока не знаю.
— Тобі не здається, що це погана ідея, гуляти вночі по психлікарні.
— Взагалі то зараз ранок. — відповіла я.
— Ну це прям ВСЕ міняє. Сонце світить, пташки співають, метелики літають і в коридорі багато людей.
— Ха-ха, як смішно. — говорила я, прямуючи темним коридором.
— Ріно, краще повернися поки не пізно.
— А що може статися?
— Багато чого.
Я побачила тінь на повороті.
— Швидко ховайся. — сказав Дарк.
Я побігла назад за поворот.
— Ти це чула? — сказав чоловічий голос.
— Ні. Що саме? — відповіла якась жінка.
— Дівочий голос. Потрібно всюди подивитися. Не можна, щоб хтось вночі гуляв по коридору.
— Чому?
— Бо хтось може зайти в кабінет, якщо черговий лікар вийде, і знайти ключі і втекти. Мало, що можуть зробити ці ненормальні за межами лікарні.
„Як він може так говорити!? Ніби це вони винні, що захворіли. Багато з них — люди, які мало своє життя, поки не захворіли і не попали сюди.“
Мене пройняла злість.
— Я нічого не чула, ходімо в кабінет. Якщо ми там будемо, то вони точно не заберуть ключі.
Я почула далекі кроки. „Начебто пішли.“ Я полегшено зітхнула.
— Ну що, може тепер ти повернешся в кімнату?
— Добре.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пройти крізь туман
FantasiЯ з дитинства мріяла, що на Новий рік станеться якесь диво. Але нічого не ставалося. Ось і настав черговий Новий рік. Але чи насправді він такий, як всі попередні?
