Пройти крізь туман

Озеро Лорель

Вранці я прокинулась перша. Спустившись по сходах вниз, я відчула смачний запах. Зайшла на кухню.
— Привіт. Сідай їсти. — сказав Тимофій Тихомирович.
— Доброго ранку. — відповіла я і сіла за стіл.
Через трохи прийшла Мія, а потім хлопці. Поснідавши, ми зайшли у вітальню. Тимофій Тихомирович пішов на другий поверх, а через кілька хвилин повернувся з книгою в руках.
— Рослина, яка вам потрібна це водорості. — Він відкрив книжку на якійсь сторінці і показав нам. Я побачила малюнок з червоно-фіолетовими водоростями. — Ось, як вони виглядають. Водорості ростуть на дні озера Лорель. Його названо на честь хранительки, яка живе в цьому озері. Вона напіврусалка і напівдівчина. Але потрібно бути обережним з нею, вона дуже підступна. Якщо не бути обережним, то вона заволодіє вашим розумом і ви залишетесь з нею назавжди. Я вас проведу туди. Якщо ви не проти, то вирушимо прямо зараз.
— Гаразд. — ми погодилися.
Ми зібралися і пішли до озера. Було холодно, але добре, що ми були в тих костюмах, а то змерзли б. Пройшовши досить довгу дорогу, я побачила озеро, яке було дуже гарним. Сонце було вже майже в зеніті. Зимовий день. І озеро переливалося блакитними і білими кольорами.
— Ми прийшли. Хто піде по водорості?
— В якому сенсі, а можна тільки одній людині? — запитала я.
— У мене зілля, для дихання під водою, тільки на одну людину. — відповів Тимофій Тихомирович.
— А чому ви раніше не сказали? — запитала Мія.
— Тому що якби я сказав раніше, то ви цілий день сперечалися б, а так у вас немає так багато часу. І ви  вирішите дуже швидко.
— Тоді піду я. — рішуче сказав Нік.
— Чому ти? — запитав Нейт і Мія водночас.
— Тому що я найкраще з вас плаваю.
— Це не аргумент. — схвильовано сказала я.
— Якраз в такій ситуації аргумент. — відповів Нік.
— Тоді Нік бери зілля. — сказав Тимофій Тихомирович.
Нік підійшов і випив зілля. І, як тільки Нік пригнув у воду, я почала сильно хвилюватися.