Пройти крізь туман

А потім... темрява

Я проснулася в 9:22. Вчора в школі сказали, що сьогодні вихідний, тому йти не потрібно. І у мене був гарний настрій. „Серйозно? Я навіть не помню, коли в мене останній раз був такий чудовий настрій.“ Я виходжу зі своєї кімнати.
— О, Ріна, ти вже проснулася. — сказала мама.
— Так, а де тато? — запитала я.
— Його викликали на роботу, — відповіла мама. — Мені тоже потрібно йти на роботу.
— Серйозно? Чому?
— Там щось сталося і привезли багато пацієнтів, яким потрібна допомога. Без мене можуть не справитися. Не засмучуйся. — спробувала підбадьорити мене мама.
— Я розумію. Ти вже їдеш?
— Так. Їжа на столі. Бувай. — мама поцілувала мене в лоб і закрила за собою двері.
— Бувай. — сказала я і пішла на кухню. На столі стояла вівсянка з фруктами. Ще гаряча. Я повільно почала її їсти, дивлячись відео. Потім думала, що мені робити. Вирішила піти в кафе приблизно в 13:30. У мене щоб зібратися є багато часу. Тому я трохи подрімаю. Підключила телефон на зарядку. І лягла. Я довго не могла заснути, але потім все таки заснула. Проснулася і відключила телефон.
Через кілька хвилин.
Дзвінок. На телефоні висвітилося «Матуся». Я відповіла.
— Алло.
—Привіт, — почула я. — Ну як ти там?
— Все нормально. Я трохи подрімала. Ось тільки проснулася.
Я потім піду в кафе. Можна?
— Можна. — сказала мама.
— Дякую. Як справи на роботі?
— Пока справляємося.
— Понятно. Удачі тобі.
— Дякую, сонце. Бувай.
— Бувай.
На годиннику 12:25. Я посиділа трохи в телефоні. Потім почала збиратися. Взяла маленький портфель, поклала щоденник і ручку туди. У 13:20 я була готова.
Пішла в кафе (  як завжди в навушниках). За 10 хвилин була уже там. Зайняла собі столик і замовила морозиво.
« В мене дивне відчуття, ніби станеться, щось погане». І, тому я була трохи занепокоєна. Через трохи в кафе зайшла та сама дівчина, яку я бачила вчора. Вона сіла недалеко від мене. Коли я поїла і заплатила за морозиво, вийшла з кафе. І пішла додому. Загорілось зелене світло на світлофорі. Я переходжу дорогу. Але раптом із-за кутка виїхала машина. Вона не зупинялася, стрімко летівши на мене. Я не встигла збагнути, як почула звук машини прямо перед носом. А потім... темрява.