Пройти крізь туман

Ліс Невідомих Історій

Ранок. 6:00. Ми всі зібрані з рюдзаками стояли у вітальні.
— Ну що, всі готові?
Ми кивнули.
— Ось вам назви інгрідіентів і карта. Там позначено, куди потрібно йти. — сказав Фелікс Велемирович і дав карту Ніку.
— Добре. Дякую. — відповів Нік.
— Ну що ж, удачі.
Ми пішли. Нік відкрив карту.
— Перше місце — село Прихованих Слів. Але щоб туди попасти потрібно пройти ліс Невідомих Історій.
— Добре.
Вечір.
— Ось і ліс. — сказав Нік.
Перед собою ми побачили великий зимовий ліс вкритий туманом. Ми зайшли до нього.
— Зупинимося тут? — запитав Нейт.
— Думаю так. — вдповіла Мія.
Ми розвели багаття. Раптом позаду я помітила тінь, яка просто йшла прямо, а потім зникла. Ця тінь не була схожа на чорну постать.
— Ви це бачили? — запитала я.
— Бачили що? — запитав Нейт.
— Тінь.
Ось ще одна.
— Я побачила. — сказала Мія.
І ще одна. Тепер її побачили всі.
— Що це таке!? — запитав Нейт.
— Не знаю. — сказав Нік.
— Я запитаю про цей ліс в Емарта.— я відкрила щоденник.
«Добрий вечір, Емарте. Я б хотіла спитати, чи не знаєте ви щось про ліс Невідомих Історій?»
«Доброго, Ріно. Так, знаю. Цей ліс непросто так отримав саме цю назву. Мало хто вертався з цього лісу. Вони просто загублювалися в цьому лісі і повільно забували, хто вони і де, а потім просто божеволіли і залишалися там назавжди. І ліс забирав нову невідому історію того, хто там залишився.»
«А що потрібно робити в цьому випадку?»
«Вам потрібно держатися разом. Якщо загубетесь вже ніколи не виберетеся.»
«Дякую за допомогу.»
— І що нам тепер робити!? — запитала Мія.
Нас оточили тіні Невідомих.