Пройти крізь туман

Зілля

— Перед тим, як все вам розповісти я дещо хочу зробити.— сказав Фелікс Велемирович і вийшов з кабінету. — Ходімо.
Ми пішли за ним.
— До речі, а де ми? — запитала я.
— У мене в дома. — чоловік посміхнувся.
Нам відкрився просторний коридор (досить світлий, гарний килим, великі вікна). Коли ми трохи пройшлись, зайшли в наступні двері. Виявилося, що це невеликий склад. Чоловік відкрив якусь шухляду і дістав маленьку пляшечку з блакитною рідиною і два стакана. Розливши рідину по стаканах, додав води і протягнув склянки мені і Мії.
— Випийте.
— Що це? — недовірливо запитала Мія.
— Зілля, яке вилікує рани.
— Зілля? — перепитав Нейт.
Фелікс Велемирович кивнув.
— Була, не була, якщо ви хотіли б нас вбити, то давно це зробили б. — сказавши це, я випила. Мія також випила. І я відчула, як мої рани почали загоюватися.
— Ріна, не хотів раніше питати, але... звідки в тебе ці рани? — сказав Нік.
— Мене... збила машина.
— Що?! — гуртом спитали друзі.
— І ти так спокійно про це говориш?! — додав Нейт.
— Зі мною вже все гаразд.
— Бідненька. Спочатку машина, тепер це викрадення...— сумно проговорила Мія і обійняла мене.
Я помітила, що рани на її шиї вже не було.
— Що ж, ходімо у вітальню. — сказав чоловік.
Вітальні дуже гарна (в бежевих тонах, просторна, посеред кімнати темний стіл і крісла).
— Прошу, сідайте. А я принесу вам чай. — сказав чоловік і вийшов.
Хвилин через 10 він повернувся і поставив нам чашки чаю. Я трохи випила, чай виявився дуже смачним.
— Як вам чай?
— Дуже смачний. Дякую. — сказала Мія.
— Давайте ближче до суті. Ми чекаємо пояснень, тому, будь ласка, розкажіть. — промовив Нейт.
— Ти, як завжди, нетерплячий, Нейт. — сказав Фелікс Велемирович. — Гаразд, я вам розкажу.