Дзвінок будильника. Як же він мене дістав. Виключаю його.
6:45. В школу на 8:15 (сьогодні суббота, але нам сказали йти в школу, замість іншого дня, не знаю якого). Сиджу в телефоні. Пройшло 10 хвилин. Йду у ванну вмиватися. Потім на кухню.
- Доброго ранку. - говорю я.
- Доброго.- чую у відповідь.
Сідаю їсти. Через 20 хвилин.
- Дякую. - подякувала я.
- Будь ласка. - посміхнулася мені мама.
Я пішла до своєї кімнати. Збираюсь. Беру синю кофту, чорні штани, волоси розпущені. Скаладаю портфель (обов'язково щоденник і ручку). Взуваюсь. 8:00. Вчасно.
- Я пішла.
- Гарного дня. - сказав тато.
- Дякую.
На вулиці прохолодно.
Беру навушники.
Скоро я була біля школи.
Так, перший урок географія. Не люблю. Заходжу в кабінет і сідаю на своє місце. Урок пройшов нудно. Я «переписувалася» з Емартом. Перед другим уроком до мене підійшла Крістіна з своїми подругами і щось почала говорити, але я її не слухала, швидко закрила щоденник. З мене почав сміятися майже весь клас. Як завжди. Наступний урок біологія. Продзвенів дзвінок і всі замовкли.
14:55. Ура, останній урок закінчився. Сьогодні було спокійно. Беру курточку і йду додому. Переходжу дорогу і бачу спереду дівчину. Вона відразу привернула мою увагу своїми білими ( в прямому сенсі білими, але не сивими, а саме білими) волосима. Дівчина повернула голову назад і я побачила її обличчя, яке було досить гарним, приємні риси обличчя, її брови були такого ж відтінку, як і волосся. Очі голубі з синьоватим відтінком, які пасували їй. Але вона повернула за багатоповерховий будинок. А я пішла додому. І мене не покидало відчуття, що ми ще неодноразово побачимося.
* * * — Після стількох років... - тихо сказав чорноволосий хлопець з темно синіми очима.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пройти крізь туман
خيال (فانتازيا)Я з дитинства мріяла, що на Новий рік станеться якесь диво. Але нічого не ставалося. Ось і настав черговий Новий рік. Але чи насправді він такий, як всі попередні?
