Пройти крізь туман

Лісова прогулянка

21 лютого. П'ятниця. Я збиралася в школу. Сніг вже майже не було. А сонце вже почало потроху гріти.
8:10. Заходжу в клас.
— О, наше чудовисько з'явилося. — сказала Крістіна. — Чому тебе так довго не було? — з наігранним хвилюванням запитала вона.
Я промовчала.
— Ну і чому ти мовчиш? Може наше чудовисько забула, як говорити. — продовжила Крістіна. — Відповідай, коли я питають!
— Рот закрила, швабра! І не смій до неї лізти! — сказав Нейт, який тільки зайшов в клас.
Він взяв мене за лікоть і повів до потрібної парти.
— Дякую, що захистив. — сказала я, коли ми сіли за парти.
— Немає за що.
Через трохи прийшли Мія і Нік. Продзвенів дзвінок. В клас зайшла вчителька.
— Добрий ранок!
                                 * * *
Уроки закінчилися.
— Давайте погуляємо. — запропонувала Мія.
— Я не проти. — відповів Нік.
— Я тоже. В скільки? — запитав Нейт.
— Ну зараз 14:00, тоді можна в 15:10. — відповіла я.
— Ок.
Через годину. Я зібралася і вже йшла до місця зустрічі.
— Привіт. — сказала я, побачивши Ніка і Нейта.
— Привіт. — відповіли вони разом.
А через хвилину прибігає Мія.
Ми вирішили поїхати майже на кінець міста. Там є зовсім маленький ліс. Ми часто їздила туди з батьками, крім Нейта, тому що він не так давно тут живе. І тому дуже добре знали місцевість. Я навіть кожного літа з батьками ходили туди на пікнік. До речі, минулого тижня ми гуляли тут в чотирьох. Сіли в автобус.
Через 35 хвилин, ми вже бути на місці.
— Як тут класно! Я просто обожнюю це місце. — радісно сказала я.
— Тоді ходімо. — відповів Нік.
Ми зайшли. Незважаючи на те що це ліс, хоч і невеликий, це дуже затишне місце. Ми гуляли, розмовляли і сміялися.
Пройшло півгодини.
Раптом Міїна каблучка завібрувала і попереду за деревами до нас почала підходити висока темна постать...