Пройти крізь туман

Затуманений розум

Розповідь від імені Ніка.
Переді мною відкрився дивовижний, так сказать, підводний світ. „Я і не знав, що під водою так гарно.“ А ще я міг вільно дихати. Було, на диво, досить світло і не дуже глибоко. Огледівшись, я помітив на дні червоно-фіолетові водорості. І, як тільки я хотів попливти до них, мене хтось взяв за руку і потягнув в протилежний бік. Коли мене відпустили, то я побачив перед собою, як я зрозумів, хранительку цього озера. Вона була досить гарна з блакитними очима і чорним волоссям.
— І що ж привело такого гарного юнака у мої скромні володіння? — сказавши це вона провела рукою по моєму обличчі і плечі. — Часом не за Вербіс? Ти так дивився на неї.
— Так. Можна її взяти?
— Навіщо вона тобі. Залишайся краще зі мною. Тут так рідко хтось буває, а мені так сумно самій. — з награним сумом промовила Лорель. Вона припливла до мене ближче і хотіла поцілувати.
— Ні, я тут не залишуся! — рішуче сказав я і відштовхнув її.
— А якщо так. — сказавши це, вона перетворилася на Ріну. — Ти ж її любиш. — сказала вона з голосом Ріни.
— Ти не вона. — відповів я.
— Але я можу стати нею. — вона взяла мене за плече, що я ледь помітно здригнувся.
Мій розум затуманився і я вже нічого не розумів.
— Подивися, це ж я. Ти ж мене любиш. — солодко говорила вона. — Тобі потрібно лише поцілувати мене і ми назавжди будемо разом.
Її обличчя приблизилось до мого, що залишалося кілька сантиметрів.
— Зроби це. Поцілуй мене. — тихо проговорила вона.
Залишалось кілька міліметрів, але раптом переді мною виникло схвильоване обличчя Ріни, коли я пригнув у воду. І я сильно відштовхнув Лорель.
— Що не так? Усе ж було так чудово.
— Ти не така, як Ріна. — сказав я і мечом, який з'явився в моїх руках, ударив в її бік. Вона закричала. Я швидко проплив до Вербіс і вирвав її. Вона хотіла напасти на мене, але я зміг ухилитися і поплив на поверхню.
Кінець розповіді Ніка.