Пройти крізь туман

Втеча з психлікарні

— В тебе все вийде... — Дарк нахилився до мене і тихо сказав на вухо. — Інколи потрібно творити безумовно.
„Це ж... цитата з щоденника.“ Не знаю чому, але я, справді, повірила. — Гаразд. Я... зможу.
Я глибоко вдихнула і повільно видихнула.
„Один... Два... Три.“ Я стрибнула. Було страшно. Таке відчуття, ніби я падала вічність. Перед очима, як говорять, промайнуло життя. Я приземлилася на простинь, досить м'яко.
— Як ти? — запитав Нік.
Хлопці опустили мене. Я всіх обійняла.
— Страшно, а так... мені навіть сподобалося.
— Що? Ну ти просто безумна. — весело сказала Мія.
— Так що ви тут робите?
— Ми тобі все скажемо, тільки пізніше, а зараз нам краще забиратися звідси, поки не спалили. — сказав Нейт.
Ми побігли. Хлопці залізли на паркан і допомогли нам і ми всі спригнули. І бігли, чим подалі. Зупинилися ми, коли пробігли досить велику відстань.
— Розказуйте. — сказала я, трохи відхекавшись.
— Мені написав Захисник. — сказала Мія.
— Що!? Тобі він тоже пише? — здивовано запитала я.
— Стоп! Який Захисник!? Мені написала Невідома. — сказав Нік.
— Тобі тоже Невідома? — відповів Нейт.
Трохи поговоривши, ми дізналися, що кожному з нас на Новий Рік прийшли листи і подарунки. Як я говорила раніше, Мії каблучка, Ніку годинник, Нейту браслет з стрілою. Тільки мені і Мії писав Захисник, а Ніку і Нейту Невідома.
— Я вже зовсім запуталась. — тихо сказала я.