Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 10.

- Тіла так і немає, — видав Валерій. — Руку відірвало лише.

Я глянув кадри з вентиляційної шахти. Виродка добряче посікло. На стінах кров. В упирів вона чорніша з домішками багряного. То була його. Але він біг далі. Ховався в тіні, або побіг до господаря.

Оглянув решту тіл. Вони здичавіли не надто давно. На деяких було ще волосся. Перевернув на спину найбільш вцілілого упиря. Десь має бути клеймо. Упир це 9 з 10 чиясь власність. Хазяїн виганяє їх геть, але може викликати назад. Телепатично чи ще якось — невідомо. Сила носферату — старших вампірів, насправді невідома до кінця. Знаю точно, що мисливці йшли на полювання цілими взводами, коли діло стосувалось носферату. І далеко не завжди полювання були успішними. Тепер питання чи це упирі. На лівому плечі була випалена велика літера «Ц».

- Цепеш, — видав Валерій.
- В них хіба таке клеймо?
- Знаєш ще когось з такими літерами?
- Я не вельми розбираюсь в геральдиці.
- Тобто, ти хочеш сказати, що не знав чиї вони з початку.
- Я б тоді не дивився на клеймо.
- І це ніяк не зв'язано з тим, що Цепеш відмовився від двобою.
- Чистий збіг, — збрехав, не кліпнувши.

Дістав томагавк. Я мав підозри й тепер радів, що вони справдились. Тепер залишу послання.

Схопив одного з них за вухо. Поклав голову на камінь.

- Ти що робиш? — обурився Валерій.
- Камера знімає? — замахнувся.

Томагавк перебив шийні хребці за долі секунди й голова потвори покотилась по землі.

- Я це виріжу, чувак!

Пішов до іншого. Перевернув на живіт. Замахнувся.

- Дарма. Буде більше вподобайок.

Знову перерубав з удару. Наґу уявлення не  мав, що саме мені подарував.

- Орест до такого не опускався!
- І де він тепер?

Двом з них не було чого відрубувати. Біля тіл по уламках бетону розтікались мізки. Від голів залишились лише кістки. Цим я відрубав правиці.

- Це так ти зібрався продовжувати його справу?
- Ти ж хотів кращі рейтинги.
- Ти відрубуєш голови.
- Не тільки, — кинув до голів куксу.

Валерій вимкнув камеру.

- Чорт забирай, ти що робиш?! Це таблетки так впливають на тебе.

Я не слухав. Голови нанизав на уламки арматурного перекриття, котре стирчало з обваленої стелі. Руки поклав поряд.

- Називай це як хочеш.
- Навіщо, чувак?
- Цепеш отримає послання.
- І що воно має йому сказати?
- Що я буду вирізати все, що зв'язане з їх кланом, поки він не прийме мою пропозицію...

Колись Цепеш полонив мене вампірським впливом. В мене немає мисливських ген, тому я тоді не міг протистояти цьому. Орест казав, що тепер я повинен мати імунітет від цього. Ось і перевіримо.

- Або поки по тебе не прийде носферату.
- Не прийде. Старший Цепеш не буде витрачати на мене час. Йому не до того.

На червоних зонах жили чудовиська. В них була своя влада, переважно вампіри або перевертні. Але останній рік в них була жорстока боротьба за владу. Новини не висвічували, що там, але кількість трупів там росла в геометричній прогресії. Це тішило — хай жеруть одне одного. Лише рідкісні скептики хитали головами. Нам доведеться тоді вести перемовини з тим, хто вціліє. Суперник тоді за замовчуванням буде найсильнішим і найхитрішим. І борони Господь, якщо він об'єднає чудовиськ. Тоді мисливцям на стіні буде зовсім непереливки...

Ми з Валерієм стояли перед химерною картиною. Старі сірі руїни складу зерна з якого було видно ту статую з голів та кінцівок які я поскладав. Мистецтво точно суперечливе.