Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 28.

Я ходив по павільйону мов п'яний. На першому поверсі трупи упирів та потоплеників. Деяких упирів зачепило ультрафіолетовою бомбою й вони швидко перетворились на попіл. Вітер пробивався через дах й розвіював їх. Парадоксально, але Цепеш горів у кілька разів довше. Мабуть, випита кров додавала йому опору.

Його тіла ніде не було. Знайшов лише відрубаний зап'ясток. Валерій таки поцілив йому в правицю й та не встигла прижитись.

Анжеліка згоріла до тла. Біля неї були лише окуляри, але й ті погнуті від температури. Ще навіть не почало світати, а на початку другої сірої зони була справжня бійня.

Валерій знімав усе на камеру з цигаркою в зубах. Він навіть забув її підпалити.

- Ми майже вбили Цепеша, — якось відсторонено сказав.
- Майже, — погодився.

Влад тепер довго не з'явиться на людях. Обгорілий та обпалений, без однієї руки. Його репутація сьогодні неабияк постраждала. Можливо його вб'є хтось зі своїх. Але на це марно було сподіватись. Живучий сучий син.

- Тепер ми найкрутіші винищувачі чудовиськ на весь Еліос! — зрадів Валерій.
- Ага, — я все ніяк не міг відірвати погляду від Анжеліки. — Збулась мрія Ореста.

Вона пожертвувала собою заради такого шматка лайна, як Влад Цепеш. Любов...

Бійня була й в коридорі. Під стінами лежали кілька тіл охоронців. Вони навіть не встигли відкрити вогонь. В деяких сліди від зубів на шиях. Ще кілька біля дверей на вихід порізані стилетами. Акуратна робота.

Одного ми знайшли на сходах. Охоронець все ще дихав. Він тримався за шию, марно намагаючись зупинити кров.

Валерій кинувся надавати медичну допомогу. Я не поспішав. Йому не допомогти.

Валерій вважав інакше. Дістав бинт і примотав йому руку до шиї. Зав'язав бинт через лікоть, щоб не задушити його.

- Це Фестиваль, — прохрипів охоронець. — Він зрадив нас.

Зовсім блідий та без сил. Забагато крові. Закрив очі, але Валерій потрусив його за плечі.

- Ми викличемо медиків, — сказав.

Я відвернувся. Жодний медик не прийде на другу сіру. Закони Еліоса прості: ти на сірих зонах на свій страх і ризик. Допомоги не буде. Ми тут самі.

- Він продав нас, — продовжував охоронець. — Він та ще шестеро. Взяли вампірські гроші й пішли геть. Відключили охоронні системи. Та білява сучка впустила перевертня...

Такий був план Цепеша. Він кинув на нас з Валерієм перевертня, а сам планував спокійно вбити Марка. Або навпаки, сподівався, що ми витратимо всі набої на вовкулаку, а тоді просто перебив би нас.

Перевертня він, швидше за все, в курсі не тримав.

Охоронець знову заплющив очі й похилив голову вниз. Валерій тряс його, намагався розбудити, але марно.

- Облиш його, — спокійно сказав. — Йому вже не допомогти.

Валерій глянув на мене з відразою, але нічого не сказав. Перевірив пульс. Заперечно похитав головою.

Піднялись на другий поверх в операторську кабіну.

- Невже обов'язково було влаштовувати бійню? — запитав Валерій.

На підлозі, стінах та склі кров. Оператори вбиті по звірячі. Їхні тіла вигнуті в неприродних позах. Одному з них відірвали голову.

Костюми лежали під стіною. Чоловіку розбили голову, його мізки залишили слід на стіні. Жінці просто зламали шию.

- Вони сп'яніли від крові, — сказав в нікуди. — Для вампірів це не дивно. Ось й вирішили вдатись до звірств. На емоціях.
- Ти якось спокійно про це говориш, — сказав Валерій.
- Дивно, що ти не говориш про це спокійно.

Він не відповів. Побачене впливало на нас по різному. Він важко переносив все це. Я злився, що не пристрелив Цепеша. Мертві мене переймали не надто сильно. Вони мали розуміти на що йшли.

Мисливці завжди попереджали про небезпеку сірих зон. Але хто їх слухає.

Можна накупити зброї та охорони й думати, що це дасть тобі якісь переваги тут. Але правда в тому, що єдиний  стовідсотковий спосіб вижити тут — просто не приходити сюди.

- Нам не заплатять, — тихо сказав.

Чекав, що Валерій знову розізлиться, але прогадав.

- Ні. Гадаю в контракті щось таке прописано. Щось про: у випадку смерті представників однієї зі сторін... Зате зброю можеш їм не повертати. Як мінімум до компенсації.
- І ось ми знову без грошей, — гірко всміхнувся.