Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 18.

Зранку я тягнув передані коробки в мисливський тир. Рани на грудях вимагали таблеток, але я терпів. Хотів перевірити все, що передали. Потім закинусь подвійною дозою...

Стара одноповерхова будівля неподалік колишнього аеропорта. Літаків у людей практично не було, а ті що були — ніколи не літали над Еліосом.

Перед будівлею стояла статуя мисливця з двома розкладними мечами. Мисливець був старий, без броні. Риси обличчя були до болі знайомими. Таблички не було, проте ми знали, кому присвячувався пам'ятник.

Вавилон.

Легенда серед мисливців. Це той тип людей, про котрих ти кажеш: я мав честь бути з ним знайомим...

І я таки мав честь. Ми разом пробивались крізь натовпи чудовиськ на третій сірій зоні. Ми прийняли бій з Сирін та Химерами. Він загинув, як колись казав. У бою, зі зброєю в руках. Як герой. А я вцілів і продовжив своє жалюгідне існування на теренах Еліоса. Іноді я заздрив йому.

Відчинив двері й затягнув коробки одна за одною. Увімкнув світло. В мене забрали роботу, але залишили мисливські привілеї. Я отримав поранення в бою тож мав певні переваги нади тими мисливцями, котрі звільнились.

Передо мною маленька кімната. Між нею та наступною вікна. Крізь них видно мішені. Десятки рядів з мішенями на різних відстанях.

Почав розпаковувати коробки, коли двері позаду відчинились.

Кремезна лиса постать з хитрими очима та перебитим носом. Одягнений у форму з підкатаними рукавами. На них татуювання.

- Давно тебе не було, — привітався Василь Грім.

Потиснув руку. Відносини у нас з ним були дивними. Ніби без жодної приязні, але без поганого ставлення.

Мене не дивує, що він тут так рано. Василь Грім — весь робота. В ордені мисливців він знає все й про всіх.

- Мені доповіли, що ти щось тягнув сюди, то я вирішив перевірити.
- Передали Оскар і Тодд. Прототипи.
- То вони вирішили зайти через тебе? — гидливо скривився Грім.
- Не лише. Але я тут не для реклами.

І це було правдою. Вчорашня зустріч завершилась тим, що компанія вибрала один з складів на другій сірій. Поки ми домовлялись, десятки робочих облаштовували пустий склад декораціями, світлом та камерами. Там будуть справжні чудовиська і справжні вбивства. Згідно прийнятого рішення я з Марком мали пройти з точки «А» в точку «Б» відстрілюючи всю нечисть. Ніби не складно, проте Валерій мав йти з нами з камерою.