Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 36

Міст через Іршавський кар'єр тягнувся довго. Єдина переправа між двома мегаполісами. Ми не бачили вузьку колію, проте бачили вид з вікна. Це вперше я бачив, щоб поїзд їхав над хмарами...

- Це неймовірно, — Валерій дістав камеру.

Тут я був з ним цілком згідний. Ми не бачили, що внизу. Лише могли здогадуватись, що там вода. Але побачити її на висоті в пів кілометра, справа марна. Сам міст складався з однієї колії. Між скелями була чимала відстань, тож залишалось лише гадати, як інженери примудрились встановити міст між двома скелями на відстані кількох кілометрів. Це давало надію, що не весь прогрес вимер з початком війни. Не все пішло в озброєння...

Їхали повільно. На швидкості поїзд ризикував злетіти вниз. Але нас влаштовувало. За іршавським кар'єром вже Третогор. Місто на скелі. Голка на родовищі нафти. Якщо інфанти візьмуться за голову, або допустять джинів, замість людей – вони посадять весь транспорт на свою голку. А звідти недалеко впливати на політичні рішення інших мегаполісів. Питання часу, коли вони самі додумаються. Якщо хтось хитріший не перехопить ініціативу.

- Якби моя сім'я не гидувала бізнесом з чудовиськами, ми б вже бачили тут їхній вплив, — я й сам не помітив, як сказав це в голос.
- Ти про що? — не зрозумів Валерій.
- Не зважай. Я просто заворожений краєвидом.
- Ага, — Валерій не повірив, але вигляду не подав.

То не його справа й він це розумів. Надалі я намагався тримати язик за зубами. Просто дивився у вікно. З часу вторгнення чудовиськ пройшло чимало часу й що головне — чимало змін. Немов сама планета терра-формувалась. Я не впізнавав місцевість по старих картах. Ось тут мало бути поле, а нате вам каньйон в пів кілометра висотою й до кількох десятків в ширину.

Внизу були млини або рибалили, або рейдери плавали на човнах і методично вирізали населення. А потім населення збиралось до купи й рейдерів потім збирали по частинах. Я не знав напевне, як там, внизу.

Але з того, що по низу ніхто не хотів прокладати сполучення й торгових маршрутів там не було — здогадатись було не важко. Міст вгорі не просто так.

- Допоможи відкрити вікно! — викрикнув Валерій.

Він вперше всміхався з часу похорон Ореста.

- Хочу запустити дрон.

Дурна ідея, але я погодився. Відкривали вдвох, доклавши чималих зусиль. Довелось навіть розпаковувати адреналін 200 й ділити на двох. По половині. Колотись Валерій відмовився, тоді ми його випили. Розбавили питною водою, щоб не був такий концентрат.