Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 74.

Йшли дорогою. Жеррар попереду. Валерій посередині. Я йшов позаду. Все ніяк не міг викинути з голови тих дітей. Вони рано чи пізно не витримають. І знайдуть тіла. Котрийсь з них їхній батько...

- З тобою все в порядку? — запитав Валерій.

Кивнув. Збрехав. Ні чорта я не в порядку.

- Далеко до родича Наґу?
- Кілометрів з тридцять. Але толку? Що заправляти будемо?
- Нам однаково потрібно дійти, — Жеррар вклинився в розмову. — Ті виродки можуть знайти своїх і послати по нас погоню. Я ось думаю, може варто було влаштувати пожежу. Затримали б їх...
- Не думай, — відповів. Різкіше, ніж хотів. — У тебе погано виходить.

Жеррар показав середній палець, але не сказав нічого. Нам ще довго йти. Потрібно берегти сили.

На ночівлю зупинились в старому сараї. Вогнище не розводили. Валерій розклав гвинтівку Гери перед входом.

- Поки ти бився з хранителем, я зміг зробити одну цікаву штуку, — пояснив. — Вона зреагує на рух з дрона.

З цими словами він підкинув чорну кулю вгору. Я не заперечував. Тут могли бути речі страшніші за рейдерів. Хтозна, чи не захоче якийсь вампір дійти вночі до Рагнароку.

- А точність не постраждає? — запитав Жеррар.

Він розлігся на спальнику, не випускаючи з рук відібраний тесак. Доки ми вечеряли, він вчився його заточувати. Я поглянув на нього. Дивні метаморфози. З псевдо вченого він тепер перекваліфіковувався у псевдо воїна. Тільки ось, прикинувшись вченим, він ще міг комусь задурити голову. А тут так не вийде.

В бою ти забуваєш усе. Все що залишається, це твої інстинкти. Усе, що ти довів до рефлексу. Якщо ти гарно володієш зброєю — ти зможеш це зробити в бою. Якщо ти медик — надаватимеш допомогу без вагань. Але якщо в тебе ці знання поверхові, вони не поглибляться від небезпеки. Адреналін спрямується в інше русло.

- Постраждає, — погодився Валерій. — Але у нас буде час приготуватись до відсічі.

Мені першому випало чатувати. Валерій заснув одразу. Я з жадібністю в серці дав їм знеболювальні, бо аварія не пройшла даремно. І тепер сидів біля входу, іноді схиляючись до гвинтівки, аби роздивитись усе в тепловізійний приціл.

Нічого. Тіла вампірів не виділяють достатньо тепла аби я їх побачив, тому все, що я міг розгледіти — чорні силуети дерев.

- Я тут подумав, — видав Жеррар. — Мені потрібна ще зброя.

Він лежав на боку і дивився на мене. Валерій спав, як убитий.

- Нічим не можу допомогти, — прошепотів.
- А поки мені потрібно навчитись володіти тесаком. Ти вмієш фехтувати?
- Якби вмів, то взяв би меч, а не томагавк.
- Шкода.
- Лягай спати.
- А мисливці в Рагнароці, думаєш, вміють?
- Дійдемо, то запитаєш сам.

У ньому прокидався азарт. Таке буває. Спочатку ти наляканий, бо нічого не вмієш. Ти розумієш це, значить смерть вибере тебе серед всіх. Потім для тебе відкриття, що смерть обходить йолопів боком. Але визнати себе йолопом не можеш.

Пройти Третогор було ще тим випробуванням. Воно довго буде відгукуватись у нашому житті. Кожна така подія залишить свій слід.

Жеррар пройшов пекло. Десь далеко до нього доходить, що це могло бути далеко не востаннє. Його підсвідомість бореться за життя. Тому він думає, що йому варто готуватись. Ми це вже проходили. Інструктори в Рагнароці, а потім в Еліосі, врізали нам свої знання в плоть.

- Страх буде приглушувати ваш мозок! — повторювали, не добираючи слів. — Все що не зможе придушити — ваші рефлекси та інстинкти.

Вони не хотіли нас обтяжувати зайвою інформацією. Це потім доходить, що намагаючись врятувати свою нервову систему — людина хоче вчитись. Вчитись, щоб вижити. Вчитись знищувати ворогів. Це дає надію, що ти вцілієш. Чим більше ти знатимеш — тим більші твої шанси.

Я вірив, що це правда. Хотів вірити. Проте вмирали, як зелені новобранці, так і досвідчені воїни. Можливо це людський фактор. Можливо — знань ніколи не буде достатньо. До смерті не підготуєшся.

Жеррар хотів бути готовим. Те на що в мене пішло кілька років, він хотів вивчити за кілька днів.

- Я не хочу бути тягарем, — сказав Жеррар, позіхаючи.

То не треба було їхати з нами.

- Навчишся, — відповів тихо. — Якщо не будеш поводитися, як ідіот.