Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 93.

Рорк був не в гуморі. Поки я йшов, кривлячись від болю, бо ребра аж пекли від найменшого поруху, Мартин переповів що я пропустив.

Шестеро поранених крім мене. Четверо загиблих. Упирі влаштували бійню в девʼятнадцятому секторі. І майже прорвали шістнадцятий. Людей катастрофічно не вистачало.

- Наступний такий штурм ми не вистоїмо, — підсумував Мартин. — В мене люди ледь на ногах тримаються. Набоїв мало, снарядів до міномета майже немає. Стіну зараз охороняє чотири чоловіки. Решта сплять. Навіть розвідка нікуди не їхала.
- Я можу почергувати, — запропонував.
- Ти бронежилет навіть сам не одягнеш.
- Буду без нього.
- Краще збережи сили до ротації.

Прийшли. Він постукав у двері.

Ніздрі вловили неприємний запах. Вікна закриті. Повітря затхле. Рорк сидів за столом. Зігнутий, над паперами. На столі увімкнена лампа.
Він поглянув на мене. Мішки під очима вже чорніли.

- Я привів Ліма, як просили, — відрапортував Мартин.
- Як твої люди? — хрипко запитав Рорк.
- Відсипаються.
- Добре, тобі варто теж подрімати. Це наказ! — додав, аби Мартин не сперечався. — Можеш бути вільний.
- Слухаюсь!

За Мартином зачинились двері. Рорк кивнув мені на вільне крісло.

- Як ребра? — він знову схилився над паперами.
- Болять.

Він лише всміхнувся кутиками губ. Написав щось. В абсолютній тиші я чув, як ручка шурхає по паперу.

- Не часто хтось виживає після зустрічі з носферату.
- Я б не вижив, якби не прожектори.

Знову тиша. Рорк поглянув на мене, але нічого не сказав. Не вірив.

- Я б наказав тебе повісити, — він не зводив з мене погляду. — Ти покинув стіну в розпал бою...
- Я з неї впав!
- Не перебивай! — прошипів. — Погнався за упирем. Одним упирем, в той час, як до нас пхались тисячі. І ще й зустрів носферату. Ти не спадковий мисливець, то чому він не взяв тебе під контроль?

Бо колись мене взяв під контроль Цепеш. Змусив мене запхати власний пістолет в рот. Так би й вистрілив. Але сказати я цього не міг.

- Чому він тебе не розірвав? З якого дива тут взагалі зʼявився носферату? Ще й Бальдр Малкавіан.

Впізнали таки. Рорку не важко було пошукати й дізнатись, що він мав би гнити десь в Еліосі.