Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 44.

Кабінет Жеррара був неподалік. Сире приміщення з бетонної підлоги, старих абияк розкладених меблів та пилюки. На столі книжки з біології, історії та генетики. На них ми поклали чашки з чаєм.

Сиділи мовчки. Валерій курив й струшував попіл прямо на підлогу.

- Хранитель, маму його, розлому, — я навмисне повільно говорив, не зводячи погляду з Жеррара. — Ти всюди ліз без мила, але щоб аж так...
- Ми знайшли його там, де зараз перекрито, — говорив той. — Є підозра, що там є інші. В них там могло бути типу лігво. Але на загал це не виноситься.
- Я не здивований. Іприти оголосили монополію на божественність, а тут така конкуренція.

- А що взагалі про них відомо? — втрутився Валерій.
- Нічого, — хором відповіли.
- З ними ніхто не стикався з вцілілих у війні. Хіба міфрил. Решта все вигадки.

Я шукав у бібліотеці університету. В мого діда мали десь бути записи про них. Але нічого більше ніж чутки та легенди. Хранителів розлому не бачив ніхто й ніхто не міг переповісти про контакт з ними. Мертві не говорять.

Згідно з чутками, хранителі розлому охороняли місця, де наша площина перетиналась з площиною чудовиськ. Вони не дозволяли нікому наближатись туди. Вони мали б бути десь на третій сірій зоні, й то десь в самому її кінці, якщо такий взагалі існував. Проти них бились легендарні воїни. Колишній мисливський полк з назвою: Міфрил. Відступники, котрі не послухались наказу командування й залишились на третій сірій. Елітні воїни, котрі мутували внаслідок довгого перебування там.

Тепер у нас тіло хранителя й жодного міфрилівця на сотні кілометрів.

- Ми боїмось, що уряд захоче знищити можливо останнього хранителя розлому, — пояснював Женя.

Пояснював, мабуть, лише Валерію, бо я слухав у пів вуха.

- Я їх не звинувачую, — відповів Валерій. — Це монстр з невідомою силою. — Що як його не можна знищити? Як, припустимо, сирін...
- Сирін це дурна пташка та вигадка для дітей, — відповів Жеррар. — Де ви її бачили взагалі?!

Переглянулись з Валерієм. Можу побитись об заклад, але він теж згадав, як вона літала над стіною. І як ми бились з нею на мосту. З нею та двома химерами...

Від спогадів мене пересмикнуло. Ніколи не забуду той біль від удару кігтями.

- А ось хранитель, це вже інша справа! Розумне створіння, котре спить.
- А чи розумне?
- Скільки знань! — Женя не слухав. — Скільки всього ми зможемо дізнатись. Що як це кінець війни?! Що як це ознака переломного моменту в житті людства?!
- Євгене, — перебив його. — Ну нам то не заливай!

Він образився. Видно було по тому, як він спохмурнів.

- Ти, звісно, хороший оратор. Ти завжди вмів говорити й прикидатись тим, ким ти не є. А ще ти вмів наговорити багато, але не сказати нічого.
- Ігорю, він врятував нас від інфантів, — перебив Валерій.
- Ти, шановний Лавуазьє, наобіцяв дурниць Хімімото та якудзі аби озолотитись, але тепер сам не знаєш, що з цим робити. Що ти сказав? Що знайдеш спосіб розбудити його? Судячи з того, як він міцно спить, ти поки в процесі. Чи взагалі не починав?
- Для того ви мені й потрібні, — відповів Женя.
- Ми знаємо про хранителів не більше тебе, — відповів йому.
- Він не про хранителів, — втрутився Валерій. — Насувається буря. Уряд та якудза піде на вас, фанатиків та іншу якудзу аби знищити хранителя розлому і його фанатиків. А тут двоє людей, котрі хочуть вибратись звідси до початку зачистки.
- Всього лише ще одна авантюра? — я подивився на нього. — Хоч тут в тебе є план?

Євген допив свій чай одним махом. Поставив чашку в раковину.

- Де ви зупинились? — запитав.
- Ще ніде.
- Тоді заночуєте в мене. Треба просто перечекати зачистку і все.

Звучало занадто просто, й Жеррар сам у це не вірив. Я помітив, як він нервово всміхається. Так роблять, аби заспокоїти себе перед майбутньою небезпекою. Мисливці жартували перед вилазками, знаючи, що можуть не повернутись назад. Це нормально. Ненормально лише те, що має статись.

В четвер у нижні райони злетяться всі найманці. А у випадку прориву за ними посуне вже провладна частина якудзи.