Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 6.

На дворі було холодно. Вночі пройшла злива тож я йшов сірими холодними вулицями до стіни. Майже ніде немає дерев чи зелені, суцільні бетонні масиви з вузькими коридорами лабіринтами. Перша зелена зона вся жила можливим нападом чудовиськ. Тут було все аби ускладнити їм пересування і скоротити ту кількість якій таки вдасться перелізти через стіну. Люди тут дружні, але похмурі. І не люблять гостей з другої зеленої зони. Тільки своїх. Тих, хто буде захищати твій дім. І тих, кого будеш захищати вже ти.

За два роки я став тут своїм. Сліди від удару химери відбивали в будь-кого бажання щось мені довести.

Закинув по дорозі до воріт кілька пігулок. Поправив зброю. Промайнув кілька вузьких провулків і вийшов до стіни. Масивна висока бетонна конструкція, тінь від котрої падала вниз на кілька будинків через дорогу. Згори туди-сюди ходили мисливці. Ті, що згори, одягнуті непримітно, в сіру військову форму, легкі бронежилети та шоломи. Там варта завжди цікавіша й легка. Часто там бігають механіки, бо допоки стіна захищає від чудовиськ — доти там постійно щось ламатиметься і то треба буде ремонтувати.

Поблизу воріт стояли вже важкоозброєні мисливці. Закуті в броню з голови до ніг, в руках кулемети. Крізь шоломи не видно облич. Джаґернаути. Люди мають бачити цю міць. А ще, ці двоє першими вибігатимуть за ворота, або стримуватимуть напад, якби ворота раптом впали.

Я окинув оком масивні гермо-ворота. Я не мав жодного уявлення, що треба зробити, щоб вони впали.

- Привіт, — привітався з ними.
- Здоров, Ігорю, — я не розібрав, хто то був крізь шолом. — Знову йдеш знімати свої відео?
- Щось типу того.

До мене підлетів сканувальний дрон. В нас їх було два один білого кольору, працював з боку людей. Інший, чорний, запускав з того боку. Чорний і Білий. Або Біба й Боба, як ми називали їх на стіні.

Біба чи то Боба посвітив на мене. А прижмурився, але погляду не відвів. Дрон сканував мене. Він аналізував все, від рогівки до епітелію та запаху. Спрощено це називалось — відсотки людяності. Якщо аналіз підтвердить збіг з ДНК людини хоча б на 70%, ворота відкриються. З того боку потрібно було набрати 85%. Якби я не пройшов то зараз мене б вже крутили оці два Джаґернаути. І везли б до інквізиторів. А хто ти такий, а що тут робиш, а як потрапив за стіну?

Якби я не пройшов з того боку, то все було б швидше. З того боку ніхто не грається...

- Шкода що тобі відмовили в посаді, — сказав один з мисливців.
- Шкода, — повторив.
- Може варто спробувати через пів року? Ти відновишся, знову підеш на комісію.
- Та в нього вже хрест на посаді, — перебив інший.

Біба чи то Боба сьогодні щось довго сканував.

- Місце вже зайняте, — вони перегукувались через мою голову. — В штабі й так забагато людей. А на стіну його не випустять після таких ран. Толку не буде, тільки заважатиме.

Дрон видав відмітку в 93% і показав на дисплеї зелений смайлик. Це добре. Значить спокійно зможу зайти всередину.

- Бувай, Ігорю! — попрощались мисливці.

Я лише нетерпляче махнув рукою. Я не хотів казати це самому собі, але мене не так боліли рани, як те, що мені постійно про це нагадували.