Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 5.

Зранку мене розбудив дзвінок Наґу. Я озирнувся в пошуках телефона. Каті вже не було. Я б міг подумати, що то сон, якби не аромат її парфумів у кімнаті. Мені він відверто не подобався, але я ніколи не затинався ні словом про це. Вона часто мусила йти з самого ранку. Робота на телевежі Еліоса була престижною, але мала за це свою ціну. Платити потрібно було ненормованим графіком та особистим життям...

Телефон знайшовся під подушкою.

- Прийми тисячу вибачень, що розбудив, друже мисливцю, але не міг зволікати, — почав Аркх Наґу. — Ситуація змінилась і серце моє підказало подзвонити тобі.
- В джинів немає серця, — нагадав йому. — Але я радий тебе чути. Що сталось?

В джинів є два таланти: багато говорити й торгуватись. Наґу, любив і те, і те. Ці сіро шкірі створіння м'яко окуповували всю торгівельну гілку між людьми та чудовиськами. Жодна угода між ними не пройде без того, що якийсь джин не проходитиме поряд. І не забере свій відсоток.

- По упирів, яких ти шукав, вийшли інші мисливці. Я говорив, що вони зайняті, але ті слухати не хотіли...
- Чекай, які мисливці?

Ми з Валерієм планували знімати випуск сьогодні вдень. На кінці першої сірої зони я знайшов лігво упирів. План був розбудити їх і плавно виманювати на світло. А тоді перестріляти їх.

- О, їх було двоє. Старші за тебе та озброєніші. Але Аркх Наґу може дістати кращий товар. Треба лише трішки більше часу...
- Я йду до тебе зараз, а ти покажеш, у який бік вони пішли.
- З задоволенням чекатиму в гості, друже мисливцю...

Збирався я довше, ніж хотів. Армійський одяг, бронежилет, наколінники. Замість снайперської гвинтівки взяв автомат з підствольним гранатометом. Орест завжди зловживав безпекою і носив аптечку в рюкзаку. Я закріпив її на поясі.

Глянув на складний меч в коридорі. Залишився після служби. Я не знаю, кому в голову прийшла ця ідея. Не знаю, хто вирішив, що у зв'язку з відставкою треба дарувати мисливський меч тому, хто не міг ним нормально користуватись якихось два місяці тому.

Мисливці рідко вступали в ближній бій з чудовиськами. Може й радо не вступали б взагалі, проте чудовиськ якось не цікавило, чого б хотіли мисливці. Тому, особливо в умовах міських боїв, мисливці все ще носили старі складні мечі. Релікт початку війни, але з озброєння все ще не знятий. Валерій постійно просив його носити, хоч я був проти.

- Це символ каналу, — говорив мені. — Орест викликав захоплення, коли користувався ним...

- Я не Орест, — говорив крізь зуби.

Я б хотів, щоб він повернувся. Хотів би зайнятись чимось іншим з відчуттям виконаної обіцянки. Але пройшов рік. Валерій все, ще вірив, що він повернеться. Я в такі моменти лише кивав. У мисливців часто говорили таке: ніхто не вмирає від старості на сірих зонах.

Ніхто не вмирає від старості на війні.