Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 91.

- Мені потрібний прожектор! — кричав по рації.

Ніхто не чув. Сигнал не добивав.

Тіло боліло, рана на обличчі пекла. Я відчував, як кров тонкою цівкою стікала по шиї. Але упир чомусь біг далі. Голод мав вести його до мене. Але не вів.

Тоді я не надав цьому значення. Біг за ним під зливою в абсолютній темряві. Дощ барабанив так, що я ледь розрізняв на слух його кроки.
Зупинився. Так діла не буде.

Зірвав гранату з пояса. Висмикнув кільце. Затиснув.

Блискавка освітила усе навколо. Упир був в десяти метрах від мене. Він кульгав, але вперто кудись біг. Або вів мене за собою.

Кинув гранату в його напрям. Вона ще не долетіла, як я вже лежав на землі, затуливши голову руками.

Грім погасив звук від вибуху. Почув лише, як засвистіло над головою. Перевернувся на спину, поплескав себе по ногах. Перевірив руки. Не зачепило.

Я не хотів вставати. Занадто втомлений, занадто багато ран. Для чого це все? Пертись до чорта на роги, бо так попросив дідусь, від якого кілька років жодної звістки? Бо каналу Стрімер потрібний матеріал? Та пішло воно все!

Піднявся. Ні на мить не спускав погляду з місця де мав бути упир.

Йшов обережно. Червона королева в руці, направлена туди, де мав лежати той сучий син, через котрого я мокну.

Граната таки дістала потвору. Він лежав на боці, притискаючи руку до ребер.

Вистрілив раз. В голову. Зняв з поясу томагавк. Не тягнути ж назад цілого упиря...

Коли я почув рух позаду — було пізно. Якби не бронежилет мене переломило б навпіл. А так лише кинуло в бік дерев. Впав обличчям в багнюку. У вухах заклало. За одну ніч я опинявся на землі аж занадто часто.

- А я все думав, як тебе виманити!

Я чув цей голос лише раз. І то не до кінця впевнений, що то не просто галюцинації.

- А тут ти сам прийшов. Сюрприз-сюрприз!

Він захихотів. Тонко, пронизливо, наче з нотками істерики.

- Бальдр Малкавіан, якби тобі було цікаво, — підтвердив мої здогади. — Себастьян Гангрел передає привіт.

Я перевернувся якраз коли знову вдарила блискавка. Такий, як і був уві сні. Коли приходив до Цепеша. Хіба що тепер на ньому був верхній одяг.