Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 45.

Після всього побаченого за день, Хатаке виглядав на диво гарно. В порівнянні звісно, але...

Маленькі будиночки під горою, вузькі вулиці. Тут не було гамірно, як в старому Кіото. Не було наметів, торговців, не доводилось продиратись крізь натовпи. Тут було тихо. Дуже тихо.
Євген вивів нас сюди підземними тунелями.

- Весь Третогор, — пояснив він. — Це одна суцільна гора та її підніжжя.

Він попередив, аби ми не заходили в тунелі всередину гори. Особливо у ті тунелі, повз які йдуть нафтові труби. Десь були приватні території, й чужинців там не любили.

Слухаючи його поради, ми йшли вниз вузьким двориком, розглядаючи старі будівлі. Іноді з вікон хтось недобре на нас дивився, але це й усе.

- Що думаєш? — Валерій знімав усе на камеру.

За майже рік роботи я навчився на неї не зважати. Він знайде й виріже момент, котрий підписникам краще не чути.

- Гадаю, колись це було військове містечко, — сказав.
- Або туристичне, — Валерій навів камеру на графіті незрозумілими ієрогліфами. — Приїжджали сюди аби видряпатись на цю гору. Дивно, що будинки майже не постраждали.
- Дивно, — погодився.

На стінах не було жодних ознак, що тут колись проходили бої. Вислухавши історію Третогора це було дуже дивно. В Еліосі та Новому Батурині іноді все ще можна було знайти наслідки війни. А тут її ніби й не було. Весь Третогор палав, а з Хатаке як з гуски вода.

В шлунку забурчало і я потягнув Валерія в найближче кафе. Але краще б терпів голод.

Ми пройшли у майже пусте кафе. Кремові стіни, круглі столики з терасою на вулиці. В таких зручно пити каву зранку, перед роботою. Або прийти на вихідні з сім'єю. Підійшли до вітрини, за котрою нікого не було.

- Гей, панове!

Два джини сиділи за столиком в кутку. Ми з Валерієм одночасно глянули на них. По спині пройшов неприємний холодок.

Брати Луїджі виглядали однаково. Для мене джини не дуже відрізнялись, але ці були просто ідентичні. Лисі голови, короткі чорні вусики. Чорні очі з веселими вогниками. Й неприємні посмішки. Такий тобі всміхається лише аби вдарити у спину.

- І вам привіт, — відповів.

Жодний офіціант не планував підходити.
Один з джинів підсунув ногою стільчик, запрошуючи сісти.