Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 81.

Валерій палив цигарку під стіною. Жеррар приставав з розпитуваннями до старшого мисливця з сивими дредами. А що це? А це? А як працює? А мені дадуть постріляти з цього?

- То у нас зміна планів? — тихо поцікавився оператор.
- Швидше, відтермінування.

Я коротко переповів зміст розмови. Наступна ротація через два тижні. У Рорка не вистачало людей. І те, що він був радий мене бачити — взагалі не налазило на голову.

- То ти в Еліосі непридатний до служби, — сказав. — Тут парна кількість рук і ніг автоматично робить тебе готовим до виконання обовʼязків. І напарники твої не зовсім безнадійні, якщо вціліли під час мандрівки з самого Еліоса. Нам потрібні люди.

Питання погоджуватись чи ні, було швидше риторичне. Гнити в камері чи потрапити на шибеницю або в руки найманців дорогої сестрички було поганою альтернативою. Такі штурми, як сьогоднішній, не кожну ніч. Та й небезпека на стіні не сильно більша за ту, що між мегаполісами. Тільки тут лише упирі. А там не вгадаєш.

- У нас буде більше провіанту, місце для сну і захист від неї, — кивнув у бік Марти.

Колона автівок стояла на віддалі від стіни. Марта ніжилась на даху з келихом в руці. Найманці стояли по периметру, відбиваючи бажання в будь-якого мисливця навіть спробувати познайомитись.

- Ти впевнений, що це єдині причини?
- Про що ти?

Валерій збив попіл собі на чобіт. Потрусив ногою, скидаючи його.

- Тебе пів року не брали на стіну після поранення, — нагадав. — А тут поновили за десять хвилин. Що заважає тобі залишитись, коли сюди приїде заміна? І ні, я не відговорюю тебе. Просто я і твій друг дитинства на це не підписувались. Мій дім — Еліос, а не ця забута Богом діра. Я не планував віддавати життя за місто в якому я ніколи не був.
- Не створений для війни? — хмикнув.
- В сраку йди! Ми домовлялись не про це!

Я не знаю, чому закипів. Виходячи з кабінету Рорка я відчув дивне піднесення. Наче я був в гостях весь цей час. А тепер дійсно вдома.

- Два тижні, — піднявся. — Тоді ми їдемо в мегаполіс 42, дізнаємось, що там залишив дід, завітаємо в Новий Батурин і все. Ти вільний робити, що забажаєш. І Жеррар теж. Хочеш — візьмеш Жеррара новим ведучим.
- А ти що робитимеш? Повернешся сюди?
- А навіть, якщо й так. То що? Що у мене є в Еліосі? Відмови та ненависть? Що у мене в Новому Батурині? Зневага? В мене немає нікого й ніде. Мені немає куди вертатись, немає куди йти.
- А тут простіше, правда? — перепитав Валерій — Виходиш раз вдень і двічі вночі на стіну, випускаєш боєкомплект в нечисть і вертаєшся їсти й спати. Один раз в місяць приходить заробітна плата, капає стаж на пенсію. Соціальні гарантії та профспілки є?