Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 41.

В кабінеті сиділо двоє. Інфант за столом навпроти нас. Він не випускав ручку й постійно все записував. Голос, котрий ми чули з коридору, належав йому.

- Хто такі? — холодно запитав він.

Мовчки подав йому листок.

Повернувся до іншого. Це щойно я вперше в житті побачив іприта. Наживо вони не набагато відрізнялись від своїх вирізьблень. Хіба що шкіра була темна з жовтогарячими татуюваннями на обличчі. Він незворушно сидів у кутку й дивився на нас. Логіка підказувала не зачіпати його. Невідомо скільки правди розповідають про їх силу.

- Плата стандартна, ніяких додаткових чи преміальних, — оголосив інфант.
- Добре, а тепер розкажи, що за робота?
- Потрібно вичистити район Хатаке від кримінальних елементів, — інфант занурився в документи. — Що тут ще не зрозумілого?
- Ну, наприклад, скільки їх, проти кого маємо справу? В чому їх звинувачують? І чи дійсно це справедливі звинувачення?

Периферійним зором побачив, що іприт всміхнувся кутиками губ.

- Ти переший, хто поставив таке запитання, — тихо прошепотів.

Голос якийсь такий... Ніби змія повзе і шипить. Попереджає про наближення. Не сподобався мені його голос. Ох не сподобався.

- Так ми останні зайшли, — втрутився Валерій. — Нікому до нас не було цікаво чи вина справедлива?

Я не подумав про це, коли питав. Це було більше для годиться. Насправді мене цікавила кількість злочинців. Інфант аж відірвався від паперів. З рота вирвався димок.

- Святий звертався до нього, — показав на мене пальцем. — До нього, а не до тебе!
- Все добре, Джиро, — прошепотів іприт. — Це ж всього лише люди, у них свої святі.
- Як скажете, апостоле, — пробелькотів той.

Він встав з крісла. Поволі підійшов до нас. Інфант за столом аж отетерів. Така честь для двох людей.

- Що вам потрібно? — запитав у мене.
- Проїзд. Але нам сказали, що він зачинений. Технічні несправності.

Іприт не зводив з мене очей.

- Частково це так, — сказав іприт. — Група бунтівників перекрила нам маршрут. Тепер нафта не може відправитись туди, де її потребують. Згідно з законами Третогора це саботаж і зрада. Але нам не хотілося б жертв серед своїх правоохоронців. Тому нам потрібні такі, як ви. Авантюристи та професіонали. Мисливці. Ти ж мисливець, правда?

Здавалося б в інфанта за столом серце зупиниться. Або так, мабуть, у них виглядає оргазм. Це ж треба, іприт знає хто я такий.

На мене це не справило жодного враження. Здогадатись про моє минуле місце роботи не важко, якщо мати бодай трохи клепки у голові.

Кивнув. Глянути хоча б на чоботи. Такі видають лише мисливцям...

- Тоді це робота по твоїй частині.
- Вибити монстрів, забрати винагороду й можна буде сподіватись на дозвіл покинути Третогор. Нічого не забув?
- Кількох потрібно буде залишити живим. Для суду.
- Так що це за чудовиська?! — я нарешті не витримав.

Це можуть бути, фалемери, упирі, химери, кощій, перевертні. Деякі чудовиська принципово ненавиділи інших чудовиськ. Деякі об'єднувались в команди чи бандитське угруповування, поєднуючи власні особливості.

Так люди працювали з інфантами, вампіри з перевертнями та й тому подібне. Спочатку війни вони не могли терпіти одне одного. Але спротив людей змусив їх зрозуміти: по одному вони не виживуть.

Вампірів та упирів мисливці знищували на світанку, коли ті поспішали заховатись. Інфантів додумались поливати водою з транспарантів, аби ті нічого не підпалили. Джинів нищили вогнем та струмом. Проти яг та фалмерів шумові гранати аби ті не думали нападати. Химер, кощіїв та берегинь спалювали артилерією та танками. Проти перевертнів часто рушали закутими в джаґернаути, щоб сила на силу або теж били електрострумом. І все це часто приправлялось зливою автоматного вогню.

Так монстри й навчились об'єднуватись проти людей. А з підписанням хиткого миру об'єднувались і з людьми. Гадаю, справа була в тому, що ні в кого з нас не було природних ворогів. Історично чи політично — так. Але природі однаково, як ви налагоджуєте між собою комунікацію. І чи налагоджуєте взагалі.

- Це зараза, котру потрібно випалити. Й що раніше то краще...
- Релігійні фанатики? — додумався Валерій.

Ніхто ще не встиг відповісти, як до мене дійшло. Валерій вгадав.