Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 24.

Я прикидав, чи попаду з такої відстані. Невідомо, чи скло броньоване...

- Він там! — закричав Валерій.

Перевертень просто вражав габаритами. Йшов на двох ногах і був з два мене ростом. Руки з гострими кігтями опущені й сягали до колін.

- Обережно йдемо назад, — прошепотів. — Хай розбирається Фестиваль...

Рейдж відкрив вогонь. Перевертень швидко перескочив стіни декорацій й зник за ними.

Я не встиг навіть попрохати Валерія запустити дрона, як той пробив одну зі стін й кинувся на мене.

- Дорогі глядачі! — ведучий продовжив роботу. — Це не було задумано...

Білявка відчинила двері й вийшла. Ніхто не помітив.

Я не встиг повідомити Фестиваля й охорону. Перевертень спробував дістати мене іклами.

Відштовхнув Валерія. Ухилитись не встиг, лише виставити перед собою автомат. Зуби клацнули об метал. Вовкулака хотів вирвати автомат, але я тримався з усіх сил. За інших умов, він би збив мене з ніг. Але стимулятори робили свою роботу. Я відчув себе колишнім мисливцем. До поранення.

- Перезаряджаюсь! — закричав Рейдж.

Автомат не витримав й перевертень таки перекусив його на двоє. Я опинився з двома частинами в руках. Поволі позадкував. Він знову кинувся вперед...

- Лови!

Викинув руку з магнітною рукавицею. Ще одна розробка Оскар і Тодд. На вигляд звичайна коричнева тактична рукавиця з чорними вставками. Але вставки не прості. В рукавицю влаштовані магніти, котрі притягують до себе метал. Але технологія не стабільна, тож замість своєї зброї можна було отримати будь-що інше.

Проте цього разу все спрацювало і я схопив дробовик. Вистрілив прямо в обличчя. Перевертень заскавулів, відвернув закривавлене обличчя вбік й пролетів по інерції в ще одну стіну. Довелось відскакувати, але він однаково зачепив мене плечем. Мене збило з ніг і я покотився по землі.

Рейдж нарешті розібрався з магазинами й почав розряджати їх в перевертня. Він ще щось кричав, але я не чув. Повернувся в пошуках дробовика, але його вже підхопив Валерій. Оператор відклав камеру й теж відкрив вогонь по ньому. Перевертень перетворювався на решето. Він не встигав регенерувати від такої кількості попадань.
Він намагався звестись на ноги. Я вихопив Червону Королеву й відкрив вогонь. Стріляв пістолет точно. Кулі потрапили в голову й пробили череп наскрізь.

- Це неймовірно! — кричав ведучий.
- О так, — по павільйону пронісся голос Анжеліки. — Це вражає!

Світло всюди згасло. По пам'яті я розрядив весь магазин в перевертня. Лише спалахи освітлювали все навколо. Жодних звуків від потвори не поступало. Люди в операторській будці світили ліхтарями на мобільних. Вони такого не чекали.

- Вона вимкнула світло! — крикнув Марку й Валерію. — Анжеліка вампір.
- Гляньте, — Рейдж показав — на операторську будку. — В операторів працюють камери. Навіщо вимикати світло, але залишати камери увімкненими?

Я не знаю, скільки часу знадобилось мені аби скласти все докупи. Але оголосити відповідь я не встиг. На скло будки бризнула кров.

Там вмирали люди.

Анжеліка й ще хтось з нею розправлялись з операторами й піджаками. Скло не було повністю звуконепроникним і я чув глухі благання. Але вампіри їх не чули. За мить все було скінчено. А ми троє стояли й спостерігали за всім. Стало тихо. Я прислухався, чи не дихає перевертень, але тварюка не подавала жодних ознак життя.

Тиша тривала не довго. Мікрофон ведучого ожив.

- Ця штука працює? — голос належав Анжеліці. — Алло-алло?! Тук-тук! Читай!
- Благаю, не вбивайте!
- Читай!

Валерій сів біля стіни. Ввімкнув телефон. Зараз буде план «Б».

- Марко Р-рейдж, — голос Горбуненка тремтів. — Боягуз і б-брехун. Він не м-м-мисливець, а посміховисько. З-зараз я це доведу.
- Дуже кумедно, — не стримався Валерій. — Цепеше, виходь вже. Чого ламаєш комедію?!