Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 22.

Решту часу вона так і просиділа з перервами на зробити чаю кави, хоч ми й казали, що справимось самі. Іноді вона підходила до нас, коли ми складали зброю й вибирали, що беремо. У Валерія за плечима буде помповий дробовик від Оскар і Тодд, на руці начеплений меч Ореста. На стегні кобура з револьвером. Набої закріпив на зверху бронежилета. Змусив його перевірити чи може він дістатись до них обома руками. Аптечку закріпив на поясі збоку. Змусив пострибати й пробігтись вперед. Ніби нічого не калатало.

Свій бронежилет я припасував ще вчора, тож в мене проблем з ним не було. Вибір все ж зупинився на аналогу Грози, хоч й гіршому. Чорний важкий автомат з коліматорним прицілом, який заклинює від перегріву. Звісно, що той пістолет, віддалено схожий на стару модель орла пустелі я теж захопив. Боєзапасу в мене тепер буде менше, але пістолетом я був задоволений.

- Дозвольте, — у двері зайшли піджаки з Оскар і Тодд.

Анжеліка зреагувала швидше. Знову її посмішка, знову коментує та розхвалює мій автомат, який би я з задоволенням обміняв би на старий АК. Ми лише заради ввічливости вдали, ніби нам цікаво.

- Готові до шоу? — запитав чоловік.

Жінка лише глянула на Анжеліку і та вилетіла з приміщення кулею. Стало навіть шкода.

- Прийшли побажати нам успіхів? — Валерій не стримував сарказму.
- І це теж, — відповіла вона.

Простягнула нам ще папери. Два контракти на кілька десятків сторінок. Ми з Валерієм одночасно переглянулись.

- Це відмова від претензій у випадку ваших смертей. І ваші рідні не зможуть подати на нас до суду.

Уявив собі, як за мене судитиметься сімейство Лім й ледь не розреготався.

Валерій віддав контракт назад не підписаним. У нього залишилась мама й дві молодші сестри. Це я взагалі випадково дізнався, бо про свою сім'ю він взагалі не згадував. Я чомусь думав, що він один. А виявляється, що його старший брат був мисливцем. Загинув на сірих зонах. Це я дізнався від Василя Грома. Валерій не вважав доцільним щось мені розповідати. Як і я йому.

- Тоді ми не можемо допустити вас до шоу, — піджаки не ховали роздратування.
- Рейджу теж дали підписати оце? — запитав Валерій.
- Контракт з Марком Рейджем конфіденційний.
- Значить він піде один. Запитайте його, чи сподобається йому лізти туди одному.
- Ви отримаєте судовий позов на відшкодування збитків!
- Ви на сірій зоні, — я відчув легке роздратування. — Зелена зона не має тут юрисдикції. А якщо ви спробуєте підкупити суддів, ми шепнемо це інквізитору Веремію. Інквізитор не любить хабарників.

Вони переглянулись. Ситуація заходила в тупик. Я б насправді підписав, проте раз Валерій вирішив впертись рогом, то чому б ні.

- Ми обговоримо це після шоу, — запропонував чоловік. — Легше буде підписати ці папірці маючи руки, вірно?
- Згода, — сказав Валерій.
- Тоді перейдімо до другого пункту, — почала жінка. — Що з наших товарів ви вибрали?

Ми стали показувати. Бронежилети їх задовольнили, бо цю серію, як виявляється, вони ніяк не могли продати до кінця. Помповий дробовик нової моделі теж сподобався, бо він гарно продавався на ринку. Зайва реклама не пошкодить.

Револьвер і меч їх розчарували, але вони не могли нічого вдіяти, бо це була колись фішка каналу. Орест здобував популярність саме ними.

Мій автомат викликав у них здивування, оскільки вже три роки як був знятий з виробництва. Як він до мене потрапив — невідомо.

- Ви не хотіли брати пістолет-кулемет? — запитали мене?
- Я погано ними користуюсь, — частково збрехав.

У мисливців такого на озброєнні не було, тут я не збрехав. Але про факт, що в них вийшов товар, котрий відправляє кулі, куди йому заманеться, а не куди ти сам цілишся — я вирішив не згадувати.

- Марк Рейдж буде виступати з такими в обох руках, — вони заявили це так, ніби вибір Рейджа значив для мене бодай щось.
- Тим краще, — сказав Валерій. — Більший асортимент в кадрі.
- А це у вас звідки!? — жінка помітила кобуру в мене на стегні. — Це лише прототип. Цього не має бути на ринку до кінця року.
- Досить хороший прототип, — чесно сказав. — Я б хотів його залишити...
- Це виключено! — заявили в один голос. —  Червона Королева буде лише в обмеженій кількості. Між нами кажучи, ми плануємо укласти угоду з інквізицією.
- Червона Королева? — гигикнув Валерій. — Хто називає так зброю?
- Ви стріляли з нього? — запитали мене.
- Я стріляв з усього, що мені передали.

Костюми переглянулись. Чоловік дістав телефон й вийшов за двері. За мій томагавк вже питань не було. Хвилин через десять мовчання чоловік зайшов назад. За ним йшли двоє працівників. В руках коробки.

- Нам дали згоду використати прототип, — холодно оголосив. — Тому беріть вже решту обладнання...