Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 38.

- Вітаю в прекрасному Третогорі, — стомлено сказав інфант.

Відсутність епітелію на ньому дозволяла розгледіти, як рухались м'язи на обличчі. Ледь втримався, щоб не здригнутись. На сірих зонах мені рідко випадала можливість побалакати з ними так близько. Якось ми з Орестом пішли в бар, де власником був інфант. Проте цю історію точно не варто розповідати тут. Власник й більшість відвідувачів той день не пережили.

- Ціль вашого прибуття сюди? — поцікавився в мене.
- Проїздом, — коротко відповів.
- То ви не плануєте в нас затриматись?
- Хіба на кілька днів. Може тиждень, доки не знайду транспорт.

Казати, куди я хочу їхати бажання не було...

- На жаль в нас зараз відкрите сполучення лише до Еліоса й до Грлигорта.
- До чого?! — перепитав.
- Це місце виключно для нас, носіїв вогню, — обурено пояснив інфант.

І дійсно, як я міг цього не знати.

- Туди людям не можна.
- Це ми розуміємо, — вклинився Валерій. — А до П'ятого Бахмуту як дістатись? Чи до Рагнароку?
Я косо глянув на нього, але було пізно. Сказав то сказав.
- Боюсь ці сполучення закриті. У нас деякі технічні несправності.

Пізніше ми дізнались, що це аж ніякі не технічні й точно не несправності. В той момент я мав би просто дочекатись рейсу до Еліоса й спробувати інші маршрути. Але...

- Немає зовсім ніяких шляхів це подолати? — поцікавився.

Тут інфант перевів погляд на мою торбу. Червона королева й томагавк були під курткою. Звіробій та Барретт складені в рюкзак. Приціл Гери мав опцію автоналаштування, тож я не переймався тим, щоб возити її по деталях. Сам рюкзак був важким. Проте будь-який металодетектор міг виявити, що це не консерви.

- Багато у вас зброї з собою? — запитав інфант.
- Залежно для чого, — ухилився від відповіді.

Інфант пропустив нас без перевірки. Він дав нам лист з рекомендаціями й пояснив куди йти. Сам лист був незрозумілою мовою інфантів з коротким загальним перекладом на людську. Група зачистки.

- Ми дійсно підемо туди? — запитав Валерій.

Вокзал вивів нас в старе місто. В Еліосі майже не збереглось настільки старої архітектури. Стара сіра бруківка, вузькі низькі будівлі, котрі лавиною тяглись униз. Не вистачало лише моря. Проте його не було. Воно давно висохло й ген далеко на дні працювали нафтові платформи. Ритмічний стук, здавалось, був головним шумом міста, якщо не рахувати постійне проповідування з кожного стовпа.

- Не одразу, — сказав. — Я б хотів оглянути місто. Й може знайти Фестиваля.

Валерій запустив знімальний дрон вгору. Батареї вистачить на добу безперервного фільмування. Сам дрон мав режим автопілота з поверненням до власника. До ранку матимемо хороший матеріал.

- Ти викладаєш це на канал?
- Лише короткі кілька хвилинних уривків. Годую публіку, так би мовити.
- А коли до неї дійде, що ми не займатимемось вбивством монстрів? Що тоді?
- Чувак, — Валерій протер окуляри. — Ти в місті чудовиськ. Нам до Нового Батурина ще їхати та їхати. Ти дійсно гадаєш, що нам нікого не трапиться?

Він навіть не знав, що нас чекає.