Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 34.

- Ану всім розійтись!

Я не дивився на стелю, тож не одразу помітив, що вона розсувна. Зараз там відчинились ворота й ми почули шум вітру від швидкості потяга. Тоді щось добряче гупнуло. У вагон влетів провідник.

Екзоскелет не заважав йому рухатись. Навпаки, він напрочуд швидко пронісся крізь вагон. Ніхто не зміг чинити опору.

Провідник розкидував усіх в різні боки без жодних зусиль. Кілька людей відлетіло об стіни. Одного з найманців він кинув об стелю немов ганчірку. Валерія він відкинув рукою, наче відмахувався від комара.

Оператор гепнувся об стіл та сповз з нього. Хтось спробував ударити контролера ножем. Виламана рука й дикий крик. Один з найманців кинувся на нього. Контролер зустрів його ударом ноги. Це я щойно вперше почув, як ламається грудна клітина.

Тіло немов ганчірку кинуло через весь вагон. Більше він не підіймався. Екзоскелет приховував у собі страшну силу. Мені теж дісталось, але в порівнянні з попереднім найманцем, я ще легко відбувся. Мене кинуло через стіл, я боляче вдарився потилицею, що аж в очах спалахнуло, мов сонце вибухнуло, а потім потемніло. Десь в іншому кутку вагона впав Фестиваль.

- Ми покинули територію Еліоса, три години тому, — оголосив провідник. — До Третогора чотири доби. На нас вже не діє законодавство Еліоса і ще не діють закони Третогора. Тож станом на зараз ви підпорядковуєтесь правилам Золотого Дракона!

- І що за правила? — запитав хтось.
- Перше, — контролер розвернувся й бідолаха аж зблід. — Ніякого насильства. Хто ще раз порушить правило — вилетить з поїзда. Зупинок під час цього не планується.

Почувся гамір. Провідник підійшов до одного з закритих вікон та відкрив його.

Картина за ним була вже звична, але в ніздрі вдарила сірка. Ми проїжджали Ієлін. Спалений мегаполіс. Всі будинки вкриті попелом. Хоча важко було назвати це будинками. Просто якісь далекі геометричні конструкції посипані білим попелом. Потрісканий асфальт місцями вибухав від нових підземних потоків й вогняні гейзери проносились у небо. Я читав про нього. Їм просто не пощастило.

- Друге правило, — оголосив він, доки ми всі не зводили погляду з колишнього Ієліна. — Не суперечити керівництву Золотого Дракона. Інакше висаджу вас тут на повному ходу. Дихати там майже нічим. І, запевняю вас, Ієлін далеко не безлюдний...

Тепер ніхто не перебивав.

- Третє правило, — оголосив. — Коли сказано відбій, значить відбій. Коли сказано, розійтись по купе, значить розійтись по купе. Ви робите так, як сказано. І ніхто з вас не заважатиме насолоджуватись поїздкою іншим пасажирам. Інакше я вас виселю. Є питання?
- Є! — запитав Фестиваль. — Що робити з трупами?

Ми з Валерієм зберегли тишу. Вцілілі найманці (а таких було четверо) теж. Ще кілька пасажирів відсторонено дивились на тіла. Дарма я прийняв їх за простих авантюристів. Когось вирвало. Хтось почав молитись. Контролер спокійно оцінив жертви. Здається, йому не вперше.

Одним трупом виявився пасажир, котрого забили до смерті люди Фестиваля. Другий найманець, якого вдарив провідник. Одного зарізали розбитою пляшкою. Іншому розкроїли череп чимось важким. Ще семеро мали важкі травми, включно з тим, кому вартовий потяга зламав руку.

- Тіла ми викинемо, — спокійно сказав провідник. — У поїзді немає місця для зберігання. Нагадаю про друге правило. Не перечити. А зараз усім розійтись. Якщо хтось знову почне бійку, — глянув на мене. — Я про це знатиму. Наслідки будуть суворими...