Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 53.

- Мені не хотілось аби гинули інфанти, — повторив Хімімото. — По можливості, брати в полон.
- Цього я гарантувати не можу. Я в першу чергу захищатиму своє життя і своїх товаришів.

Особливо, коли знайду відповідний транспорт в ангарі.

- Розумію. Але прохання в силі. І в жодному випадку я не стерплю знущання з тіл чи катування полонених...
- Я ось вас слухаю, — мені увірвався терпець. — Як ви з таким благородством ще живі й чините опір?! Тих не вбивати, тих не катувати. А вони зроблять так само?

Хімімото, якщо й обурився, то не видав цього ніяк.

- Тому, що я не мисливець, — відповів. — І я не мешканець червоних зон Еліосу. Я вбиваю заради виживання моїх людей. І більше ні для чого. Я не отримую задоволення від цього. Чи може, пан мисливець сказати те саме?

Чомусь згадалось, як я добивав упирів Цепеша. Як я складав тоді їхні голови та руки. Робив з них криваву статую. Згадались коментарі під відео: садист, різник, психопат.

- Не можу, — відповів. — Але я все ще живий. І у нас угода.

Яку я не планую виконувати. Не планував.

- Тому я не хочу аби хтось з поцілованих полум'ям постраждав. Нас мало, мисливцю. Дуже мало. Вся ця молодь усе що в нас є. Я не вічний. Навіть ті іприти не вічні, хоча стверджують інакше. Ми не можемо обірвати своє майбутнє. Мисливцю, ти знав, що сім з десяти наших дітей не доживає до народження?

Знав. Проходив на навчаннях. У інфантів занадто чутлива нервова система. Якщо щось іде не так, то і матір, і дитина вмирають. Це вплинуло на народжуваність. Ніхто не планує на той світ. Точної відповіді, чому так — не було.

Проте людські вчені схилялись, що наш світ був для них практично непридатним. Так вже сталось, що Розлом зміг стягнути нас усіх докупи, але певні проблеми створив усім. Інфанти опинились в середовищі, ворожому до дітей та утроб їх матерів.

Не пощастило.

- Я зрозумів, — кивнув. — А що робити з іпритами?
- Вони не будуть навіть виходити з мерії. Бруднити руки не їхнє.
- Мені ніколи не доводилось стикатись з іпритом.
- Пощастило.
- Вони теж керують вогнем?
- І так, і ні.
- Тобто? Хімімото сан, скоро світанок, а у вас загадки.

Інфант глянув на мене єдиним цілим оком. Простягнув руку долонею угору. Мить і над нею спалахнув вогонь. Яскраве полум'я освітило усе навколо. Не надто розумно. Ми щойно могли стати цілями для снайпера.

- Вони керують вогнем, але не так, — пояснив інфант. — Я можу створити вогонь силою волі. Але це буде просто вогонь. Нехай я додам тиску і мої долоні перетворяться на вогнемет. Ще можу прикурити пальцем. Це стихія. А іприти можуть створити з вогню що забажають. І на що стане сили волі. Тобто ось це, — кивнув на полум'я. — У них в руках може набрати будь-якої форми та розміру.
- Кулі їх беруть?
- Якщо поцілиш. Але ти ризикуєш отримати ненависть половини Третогора
- Мене більше обходить, де я буду з товаришем в цей момент.
- Ви отримаєте дорогу звідси. І Жеррара з собою заберіть.
- Он як? А хіба ви не хотіли досліджувати Хранителя?
- Він не в тому стані, щоб когось досліджувати. Гадаю, сестринство справиться краще.

Рація збоку зашипіла. Хтось передав команду «світанок».

- Вони вийшли, — сказав Хімімото. За годину будуть тут.

В грудях заболіло. Ноги стали важкими. Шансів уникнути цього не було.

- Готуйся, Ігорю Лім. І ще одне. Від ангарів є прямий прохід до Хранителя. Якщо суккуби спробують потрапити туди до мого дозволу — вбити їх. Джинам я сказав зробити те саме, якщо хтось спробує дістатись до автівок і уникнути бою.

Кивнув. Він розумів. Знав з самого початку. Ось чому він захотів знайти мене. Травив мене байками про честь воїна. Просто тягнув час. Переконувався на скільки сильно я хочу втекти. Збирався йти...

- Я що згадав, — зупинився. — Інфанти яких я раніше бачив, диміли перед тим, як випустити струмінь вогню.
- Вони створювали його за допомогою гніву. Я вчу створювати його в абсолютному спокої. Лише силою волі. Тоді полум'я буде чисте. Яким воно і задумувалось. І раз прокинулась цікавість. З кочівниками та різниками буде йти ще одна група. Веде її дехто Фестиваль. Приїхав з Еліоса на тому ж потязі. Не знаєш такого?